Спецпроект

Французька кухня втрапила у Список світової спадщини ЮНЕСКО

Вперше гастрономічне мистецтво однієї окремо взятої країни опинилося в одному ряду з іспанським танцем фламенко і китайськими методиками голковколювання. А от мексиканську кухню не взяли.

Експерти міжурядового комітету ЮНЕСКО з охорони нематеріальної культурної спадщини на своїй зустрічі в кенійській столиці Найробі дійшли висновку, що французькі традиції приготування і прийому їжі, а також супутні трапезі звичаї являють собою унікальний культурний феномен і гідні включення до списку Світової спадщини людства.

Вперше гастрономічне мистецтво однієї окремо взятої країни опинилося в одному ряду з іспанським танцем фламенко і китайськими методиками голковколювання, повідомляє Кореспондент.

Конвенція про захист нематеріальних пам'яток культури була прийнята в 2003 році. Згідно з цим документом, який підписали 132 країни, занесені до списку національної культури та традиції підлягають охороні з боку світової спільноти.

З того часу перелік ЮНЕСКО постійно поповнюється народними ремеслами, традиційними піснями, танцями і звичаями. Однак жодна світова гастрономічна культура до цього часу не була визнана гідною занесення до списку.

У 2005 році в комітет ЮНЕСКО надійшла заявка від Мексики, проте експерти відмовилися включити до почесного списку мексиканську національну кухню.

Через рік група з 300 прославлених французьких кулінарів і шеф-кухарів виступила з такою ж ініціативою.

У 2008 році президент Франції Ніколя Саркозі вже практично відкрито зажадав, щоб французьку кухню занесли нарешті до списку ЮНЕСКО. "У нас найкраща в світі гастрономія!", - заявив на відкритті виставки сільського господарства французький президент. Але потім, правда, додав: "Принаймні, на наш погляд".

"В основі французької гастрономії лежить важливий соціальний аспект, оскільки найбільш значущі моменти в житті людини і суспільства у Франції нерозривно пов'язані з застіллям", - йдеться у висновку комісії.

Нагадаємо, раніше жителі італійського міста Венеція звернулися до ЮНЕСКО з проханням внести венеціанські гондоли до списку Світової культурної спадщини.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.