Спецпроект

Суд над Іваном Дем'янюком: помер ключовий свідок, тому процес не відкладуть

Сам обвинувачений заперечує свою причетність до концтабору Собібор. Він твердить, що його помилково ідентифікували, тоді як насправді він, як колишній військовополонений червоноармієць, був жертвою нацистів.

Німецькі судді відкинули прохання адвокатів Івана (Джона) Дем’янюка запросити лікарів у якості свідків, щоб вони розповіли про стан здоров’я підсудного.

Таким чином суд відкинув 23 подання адвокатів з проханням відкласти судовий процес через вік, стан здоров’я та брак свідчень у справі, повідомляє ВВС.

Адвокат Ульріх Буш просив суд дозволити виступити із свідченнями двох лікарів, які опікуються хворим, але суд вирішив, що існуючих оцінок судмедекспертів уже достатньо.

Івана Дем’янюка звинувачують у тому, що він був охоронцем у нацистському таборі смерті на території Польщі у Другу світову війну та брав участь у знищенні 28 тисяч євреїв.

Сам обвинувачений має 90 років і заперечує свою причетність до концтабору Собібор. Він твердить, що його помилково ідентифікували, тоді як насправді він, як колишній військовополонений червоноармієць, був жертвою нацистів.

Напередодні помер ключовий свідок у справі Дем’янюка Самюель Кунц, якого в процесі слідства було також звинувачено у причетності до вбивства 430 тисяч євреїв у німецькому концтаборі.

Обидва чоловіки народилися у колишньому СРСР, були призвані до Червоної Армії і потрапили у німецький полон. За їхніми твердженнями, у полоні вони постали перед вибором: або загинути, або стати охоронцями таборів.

За однією з версій, обидва погодилися співпрацювати з нацистами і пройшли навчання у таборі в Травниках на території Польщі.

2010 рік. Іван Дем'янюк слухає засідання суду у Мюнхені

Самуель Кунц визнав, що працював у таборі Белжець, і йому висунули звинувачення у причетності до вбивства 430 тисяч євреїв, які загинули у тому таборі.

Ізраїльський центр Симона Візенталя висловив обурення повільністю німецької судової системи, через що суд на Кунцом так і не почався, а відтак ніколи не буде встановлено його можливу провину.

Після Нюрнберзького процесу після завершення війни у Німеччині переглядали 25 тисяч справ за звинуваченнями громадян у причетності до нацистських злочинів, але переважна більшість тих справ у 60-ті роки не потрапила до суду.

За твердженням центру Візенталя, до останнього часу було практично неможливо притягти до відповідальності підозрюваних осіб, якщо вони не мали офіцерського звання у нацистській армії.

Лише в останні роки відбулася низка судових процесів, серед яких найбільш гучною вважають справу Івана Дем’янюка.

Промову Івана Дем'янюка в мюнхенському суді "Я звинувачую Німеччину" читайте в розділі "Блогосфера"

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.