Спецпроект

На світлу пам'ять Клари Пилипівни...

Сьогодні на Байковому цвинтарі поховали Клару Ґудзик, журналістку газети "День", яка спеціалізувалась на релігійній тематиці. Це була дивовижно чесна і глибока людина. Її всі любили.

 

Вона прийшла в журналістику після шістдесяти років, більшу частину життя пропрацювавши в технічній сфері, і писала переважно на релігійні теми.

"Клара Ґудзик завжди залишалась неупередженою в своїх поглядах і над релігійними протиріччями. Вільною і сміливою думкою, обізнаністю, безпосередністю і об'єктивністю запам'ятовуються тексти Клари Ґудзик... З відходом у вічність Клари Пилипівни дописана яскрава сторінка історії української журналістики, яка повинна вивчатися в університетах", - йдеться у співчутті рідним Клари Ґудзик від редакційного колективу газети «День».

У вересні 2010 року Клара Пилипівна відсвяткувала 80-річчя. З цієї нагоди її вітали десятки вдячних читачів. Ось як на шпальтах газети «День» про талант Клари Ґудзик висловився відомий релігіознавець Віктор Єленський: "Перше, що мені подобається в Кларі Ґудзик, - це людина, якій усе цікаво. Вона постійно в пошуку, відкриває для себе щось нове і, відповідно, для читачів. У неї абсолютно немає виснаженості від того, що вона пише. Їй цікаво те, про що вона пише. В журналістиці так нечасто буває, щоб людина довгий час працювала над однією проблематикою і не "виписувалась". У Клари Ґудзик цього ніколи не було. Її завжди цікавила та цікавить тема, над якою вона працює. Зазвичай кажуть, що журналістика - це мистецтво спрощення. Кларі Пилипівні вдається писати про складні речі, і вона це робить не спрощуючи, але зрозуміло. Ще мені подобається її колосальний ентузіазм і те, що вона, будучи вже у немолодому віці, продовжує чогось навчатись".

Джерело: "Телекритика"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.