Спецпроект

До ювілею Захер-Мазоха влаштували групову бійку депутатів (+пісня)

27 січня Львів відсвяткував 175-річчя з дня народження письменника Леопольда фон Захер-Мазоха.

Святкування відбулося у приміщенні "Мазох-кафе" на вулиці Сербській. Біля кафе було встановлено ринг, який символізував зал Верховної Ради.

Спочатку відбувся боксерський поєдинок між боксерами у біло-блакитній і червоно-білій формі, які символізували депутатів Верховної Ради, інші "депутати" в масках вовків спостерігали за боєм, роблячи час від часу ставки і даючи хабарі.

Зі слів одного з організаторів святкування, цим перформенсом вони хотіли продемонструвати те, як часто у Верховній Раді трапляються бійки, і що багато питань вирішуються за гроші. Для постановки бою залучалися чоловіки, які раніше займалися боксом.

У десятому раунді бою обидвох боксерів було вбито один одним в нокаут, після чого вони впали на ринг. Після цього спікер-рефері оголосив "Рішення прийнято!!!". Потім інші "депутати" вийшли на ринг, і почалася групова бійка.

За подією спостерігали понад 100 жителів Львова.

Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 року в Лемберзі (тодішня назва Львова) в римсько-католицькій родині начальника поліції Королівства Галичини і Лодомерії (латинізована форма від міста Володимир-Волинський - Історична Правда) Леопольда фон Захера.

Предками його батька були іспанці, які в XVI столітті поселилися в Празі, і богемські німці. Його мати, Шарлотта, була дочкою професора і тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Деякі дослідники вказують на її русинське (українське) походження. 

Леопольд, старший син у родині, народився в центрі Львова на дев'ятому році шлюбу батьків і спочатку був таким кволим, що надії на його видужання майже не було. Його здоров'я почало покращуватися після того, як його віддали на вигодовування до української селянки у містечко Винники під Львовом. З її молоком він всмоктав і любов до землі свого народження, яка не покидала його до кінця життя.

Згодом, уже будучи письменником, Захер-Мазох багато з почутого з уст годувальниці вплітав у канву своїх німецькомовних новел. Коли Леопольду було 12 років, сім'я переїхала до Праги, де хлопчик вивчив німецьку мову, якою згодом писав свої твори.

Як бонуса за те, що ви дочитали до кінця :), "Історична Правда" пропонує легендарну пісню Venus in Furs не менш легендарного Лу Ріда із Velvet Underground. У "Венері в хутрі" 1967 року, названій за найвідомішою Захер-Мазоховою повістю 1869 року, рефреном повторюється "Северин, Северин" - на честь героя повісті Северина Куземського.

 

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.