Спецпроект

У Києві іржавіє унікальний бойовий катер

На Жуковому острові посеред Дніпра у Києві іржавіє катер МК-4 серії Я-5/М. Суден такого класу є у світі лише чотири - три в Росії та один у Києві.

Про це повідомляє газета Київської міськради "Хрещатик".

У жовтні 1942 року цей катер було включено до складу ВМФ як мінометний катер МК-4. 10 жовтня 1943 року МК-4 у складі першого загону мінних катерів зараховано до складу новоствореної Дніпровської військової флотилії, уже третього складу.

Ця флотилія зажила слави під час оборони Києва у 1941-му. Частина катерів загинула в боях, а іншу потопили моряки, коли стало зрозуміло, що ситуація безвихідна.

Третє народження Дніпровської флотилії припадає на 1943-й. Восени кораблі ДВФ залізницею доправлено до маневреної бази на Десні біля села Пирогівки, що за 125 км від Чернігова.

Уже в березні 1944 року катер МК-4 увійшов до складу першого загону мінних катерів, до другої бригади річкових катерів, котру було розгорнуто спочатку на Березині, а потім переведено до Прип'яті.

Так катер почав виконувати бойові завдання: протягом чотиримісячних боїв від березня до червня 1944 року МК-4 провів 17 реактивних стрільб по ворогу, 21 раз брав участь у відбитті повітряних атак. Зокрема на рахунок екіпажу записано два збитих літаки Люфтваффе. Задіювали його і в десантних операціях. 

У 1970 році катер виведено зі складу ВМФ, а вже наступного року передано Київському експедиційному загону підводно-технічних робіт. Нарешті в "дідуся" з'явилося повноцінне ім'я - "Акваланг".

У 1980 році після 38 років служби за технічним станом річковий корабель списали. Його перевезли на Жуків острів, на територію бази водолазного загону. Більше того, раритет залишили на балансі організації як пам'ятку. Трохи згодом постамент прикрасила табличка з описом бойового шляху МК-4. Однак ніколи історичний катер не мав гідного фінансування. А нині, коли острів забудовують, до маленького кораблика усім байдуже.

Окрім водолазів, про катер сьогодні дбають ветерани флоту. Один з керівників Київської громадської організації "Товариство ветеранів розвідки ВМФ" Олександр Чудновець розповів про плани щодо майбутньої долі "Ярославця":

"Ми ведемо перемовини з адміністрацією музею-заповідника "Битва за Київ у 1943 році" в Нових Петрівцях на Київщині, щоб перенести катер на територію музею. Потрібно лише знайти кошти на ремонт і перевезення. Катер поставлять або на постамент, або на відкритому майданчику на території музейного комплексу під охороною. В останньому випадку ми зможемо облаштувати на його борту морський музей. Ми готові вислухати будь-які пропозиції щодо порятунку катера".

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.