Спецпроект

У Києві іржавіє унікальний бойовий катер

На Жуковому острові посеред Дніпра у Києві іржавіє катер МК-4 серії Я-5/М. Суден такого класу є у світі лише чотири - три в Росії та один у Києві.

Про це повідомляє газета Київської міськради "Хрещатик".

У жовтні 1942 року цей катер було включено до складу ВМФ як мінометний катер МК-4. 10 жовтня 1943 року МК-4 у складі першого загону мінних катерів зараховано до складу новоствореної Дніпровської військової флотилії, уже третього складу.

Ця флотилія зажила слави під час оборони Києва у 1941-му. Частина катерів загинула в боях, а іншу потопили моряки, коли стало зрозуміло, що ситуація безвихідна.

Третє народження Дніпровської флотилії припадає на 1943-й. Восени кораблі ДВФ залізницею доправлено до маневреної бази на Десні біля села Пирогівки, що за 125 км від Чернігова.

Уже в березні 1944 року катер МК-4 увійшов до складу першого загону мінних катерів, до другої бригади річкових катерів, котру було розгорнуто спочатку на Березині, а потім переведено до Прип'яті.

Так катер почав виконувати бойові завдання: протягом чотиримісячних боїв від березня до червня 1944 року МК-4 провів 17 реактивних стрільб по ворогу, 21 раз брав участь у відбитті повітряних атак. Зокрема на рахунок екіпажу записано два збитих літаки Люфтваффе. Задіювали його і в десантних операціях. 

У 1970 році катер виведено зі складу ВМФ, а вже наступного року передано Київському експедиційному загону підводно-технічних робіт. Нарешті в "дідуся" з'явилося повноцінне ім'я - "Акваланг".

У 1980 році після 38 років служби за технічним станом річковий корабель списали. Його перевезли на Жуків острів, на територію бази водолазного загону. Більше того, раритет залишили на балансі організації як пам'ятку. Трохи згодом постамент прикрасила табличка з описом бойового шляху МК-4. Однак ніколи історичний катер не мав гідного фінансування. А нині, коли острів забудовують, до маленького кораблика усім байдуже.

Окрім водолазів, про катер сьогодні дбають ветерани флоту. Один з керівників Київської громадської організації "Товариство ветеранів розвідки ВМФ" Олександр Чудновець розповів про плани щодо майбутньої долі "Ярославця":

"Ми ведемо перемовини з адміністрацією музею-заповідника "Битва за Київ у 1943 році" в Нових Петрівцях на Київщині, щоб перенести катер на територію музею. Потрібно лише знайти кошти на ремонт і перевезення. Катер поставлять або на постамент, або на відкритому майданчику на території музейного комплексу під охороною. В останньому випадку ми зможемо облаштувати на його борту морський музей. Ми готові вислухати будь-які пропозиції щодо порятунку катера".

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.