Спецпроект

У Києві іржавіє унікальний бойовий катер

На Жуковому острові посеред Дніпра у Києві іржавіє катер МК-4 серії Я-5/М. Суден такого класу є у світі лише чотири - три в Росії та один у Києві.

Про це повідомляє газета Київської міськради "Хрещатик".

У жовтні 1942 року цей катер було включено до складу ВМФ як мінометний катер МК-4. 10 жовтня 1943 року МК-4 у складі першого загону мінних катерів зараховано до складу новоствореної Дніпровської військової флотилії, уже третього складу.

Ця флотилія зажила слави під час оборони Києва у 1941-му. Частина катерів загинула в боях, а іншу потопили моряки, коли стало зрозуміло, що ситуація безвихідна.

Третє народження Дніпровської флотилії припадає на 1943-й. Восени кораблі ДВФ залізницею доправлено до маневреної бази на Десні біля села Пирогівки, що за 125 км від Чернігова.

Уже в березні 1944 року катер МК-4 увійшов до складу першого загону мінних катерів, до другої бригади річкових катерів, котру було розгорнуто спочатку на Березині, а потім переведено до Прип'яті.

Так катер почав виконувати бойові завдання: протягом чотиримісячних боїв від березня до червня 1944 року МК-4 провів 17 реактивних стрільб по ворогу, 21 раз брав участь у відбитті повітряних атак. Зокрема на рахунок екіпажу записано два збитих літаки Люфтваффе. Задіювали його і в десантних операціях. 

У 1970 році катер виведено зі складу ВМФ, а вже наступного року передано Київському експедиційному загону підводно-технічних робіт. Нарешті в "дідуся" з'явилося повноцінне ім'я - "Акваланг".

У 1980 році після 38 років служби за технічним станом річковий корабель списали. Його перевезли на Жуків острів, на територію бази водолазного загону. Більше того, раритет залишили на балансі організації як пам'ятку. Трохи згодом постамент прикрасила табличка з описом бойового шляху МК-4. Однак ніколи історичний катер не мав гідного фінансування. А нині, коли острів забудовують, до маленького кораблика усім байдуже.

Окрім водолазів, про катер сьогодні дбають ветерани флоту. Один з керівників Київської громадської організації "Товариство ветеранів розвідки ВМФ" Олександр Чудновець розповів про плани щодо майбутньої долі "Ярославця":

"Ми ведемо перемовини з адміністрацією музею-заповідника "Битва за Київ у 1943 році" в Нових Петрівцях на Київщині, щоб перенести катер на територію музею. Потрібно лише знайти кошти на ремонт і перевезення. Катер поставлять або на постамент, або на відкритому майданчику на території музейного комплексу під охороною. В останньому випадку ми зможемо облаштувати на його борту морський музей. Ми готові вислухати будь-які пропозиції щодо порятунку катера".

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.