Спецпроект

Житомирська облрада теж хоче червоні прапори - по всій області

Житомирська обласна рада прийняла рішення вивішувати 9 травня в День Перемоги червоні радянські прапори на адміністративних будівлях в області.

Про це йдеться у рішенні сесії облради, що було прийнято 17 березня більшістю голосів, повідомляє УНІАН.

Згідно з документом, у День Перемоги 9 травня "в обласному центрі, містах і населених пунктах регіону проведуть святкові заходи з використанням символіки років Великої Вітчизняної війни, а поряд з Державним прапором України вивішуватимуть червоний прапор Перемоги".

У свою чергу Житомирська обласна організація ВО "Свобода" вже заявила, що звернеться до правоохоронних органів та суду з вимогою не допустити виконання цього рішення Житомирської облради.

Як відомо, раніше Одеська міськрада зобов'язала держустанови під час урочистих заходів до Дня Перемоги й Дня звільнення Одеси використовувати копії Прапора Перемоги - прапора СРСР.

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року