Спецпроект

Через засекречені архіви МВС досі невідома доля закатованих НКВД дітей

На Янівському цвинтарі у Львові планують встановити пам'ятник 28 дітям, замордованим НКВС у тюрмах міста у 1949-1951 роках. Однак не досліджена інша трагедія, 1940-1941 років, коли діти народжувались у в'язницях і там гинули зі своїми матерями.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

За два перші місяці 1941 року на пагорб на Личаківський цвинтар були привезені тіла 123 немовлят віком від одного до тридцяти днів. Це були діти, народжені у львівських тюрмах жінками-політв'язнями. У списку переважають українські імена.

У 1940-1941 роках працівники Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР арештовували вагітних жінок, які або ж були в ОУН, або ж не сприймали більшовицький режим. Жінки народжували у жахливих умовах. Слідчі били об стіл немовлятами, щоб із матерів вибивати свідчення, розповів Радіо Свобода голова Львівського обласного товариства політичних в'язнів і репресованих, колишній малолітній політв'язень Петро Франко.
 
"Ці діти, які поховані на Личакові, в документах зазначено, що вони померли у шпиталях. В архіві мені відмовились надати довідку, бо мовляв, немовлята з лікарень. Але це був хитрий хід НКВД - не зазначати, що діти з тюрем", - наголосив Петро Франко.

Коли німецькі війська увійшли на терени Львівщини у липні 1941 року, вони відчинили в'язниці, і від побаченого львів'яни жахнулись: прибиті до дверей дитячі тіла, трупи і кров. З того часу збереглись фотографії, зроблені німецькою владою, яка ці матеріали використовувала у своїй пропаганді.
 
Блаженного отця УГКЦ Зиновія Ковалика у 1941 році енкаведисти не лише розіп'яли, а й у живіт поклали немовля.

У Львові у 1941 році було 8 місць катувань людей. Найкривавішим для засуджених був червень 1941-го.
 
Трагедія замордованих дітей у львівських в'язницях у 1941 році не є дослідженою. На сьогодні обмаль фактажу. Бо ж досі не розсекречені архівні документи МВС, зокрема, адміністративно-тюремного управління, наголошує директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий.
 
У музеї є список понад 1600 розстріляних людей, але скільки з них неповнолітніх, наразі не з'ясовано. "Потрібно проводити науково-пошукову роботу, працювати в архівах. Звичайно жінки народжували в тюрмі на Лонцького, але ми не знаємо долі тих дітей. Можливо, їх забирали у тюрми спеціалізовані. Хоча у той момент творились такі жорстокі речі, що і факти вбивства дітей теж були", - зауважив Забілий.
 
Історики роками апелюють до керівників держави з проханням відкрити архіви МВС. Але новому президентові і урядові, як і попередникам, бракує волі, зазначає Руслан Забілий.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.