Спецпроект

Польща висуне на Оскара художній фільм про Львів

На престижну номінацію Оскара Польща виставить спільну польсько-німецько-канадську кінострічку "У темряві" режисера Аґнєшки Голланд - про порятунок євреїв у підземеллях Львова.

Про це повідомляє "Ґазета Виборча".

Фільм знято за мотивами книги Роберта Маршала "У підземеллях Львова. Героїчна історія про виживання у часи Голокосту" ("In the Sewers of Lviv"). Як вважають самі поляки, їх держава вже давно не була такою близькою до здобуття цієї міжнародної нагороди.

У фільмі розповідається історію про восьмирічну єврейську дівчинку, яка після ліквідації нацистами єврейського гетта у Львові разом із іншими переховується у каналізаційній системі міста. Близько 80 відсотків стрічки події відбуваються саме під землею.

Допомагав їм переховуватись один польський працівник комунальних служб. Не безкоштовно.

Леопольд Соха, за наказом німців, виконує дрібні роботи в львівському гетто, пише "Вголос". Його не цікавить доля євреїв. Коли випадково дізнається, що кілька десятків з них планує втечу через каналізацію, він одразу бачить в цьому шанс заробити. За допомогу в переховуванні, він призначає їм високу ціну і щомісяця, не зважаючи ні на що, збирає оплату.

Але, за місяцем місяць, і він більше бачить у євреях людей, аніж євреїв. І неквапно допомагаючи їм, він щодня ризикує життям своїм, дружини та доньки. Одного дня гроші закінчились, але Соха залишився. І далі допомагав. Коли війна закінчилась і втікачі вибрались з каналізації, Соха тріумфально повідомив сусідів - "Це мої євреї!".

"Поведінка населення Галичини в часи "остаточного вирішення єврейського питання"

Фільм "У темряві" серед іншого торкає малознайому з історії Другої світової війни тему про ціну життя заручників. Якось, один із героїв стрічки вибирається на поверхню і через необережність потрапляє під арешт німецького солдата. Польський робітник допомагає йому втекти, убивши конвоїра.

Наступного дня нацисти організовують відплатну акцію, повісивши на площі Ринок у Львові п'ятдесят заручників - літніх чоловіків та молодь. Глядачі бачать їх тіла і задумуються: чи варто було рятувати одну людину ціною десятків інших? Хто відповідає за їх смерть? Чи лише німці? Адже усім було добре відомо, що за смерть німецьких солдатів доведеться поплатитися життям багатьом заручникам?

Нагадаємо, що Аґнєшка Голланд у 1992 році була номінована на Оскара за кінострічку "Європа.Європа".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.