Спецпроект

У Бабиному Яру вшанували євреїв, українців, ромів та інших жертв

Створений з ініціативи Київської організації Товариства "Меморіал" Громадський комітет вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру організував 29 вересня скорботне покладання квітів та панахиду.

Про це "Історичній Правді" повідомили представники комітету.

Панахиду до 70 роковин початку масових під рясним дощем відслужив патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні з ієрархами Української Греко-Католицької Церкви та в супроводі багатьох архієреїв і священиків УПЦ Київського Патріархату.

Спільна молитва просто неба об'єднала родичів та родичів жертв Бабиного Яру - зокрема, нащадків загиблих з числа ромської громади та учасників українського націоналістичного руху.

Попри негоду до пам'ятника загиблим мирним жителям і військовополоненим прийшли близько тисячі осіб.

Серед присутніх - українські  громадські та політичні діячі, науковці, зокрема, відомі історики, ветерани збройних сил, учасники правозахисного руху, активісти громадських організацій та політичних партій, а також представники єврейської громади.

Про розстріляних у Бабиному Яру українських націоналістів

Учасники панахиди висловили здивування діями влади, яка не вшанувала місце загибелі десятків тисяч людей: "29 вересня вже давно стало датою офіційного вшанування жертв Бабиного Яру, але сьогодні біля пам'ятника загиблим мирним жителям і військовополоненим - будівельне сміття і залиті водою ями і жодного вінка від керівників держави й міста, мовби й не було 29-30 вересня 1941 року!"

По завершенні панахиди патріарх очолив ходу до хреста, вшанував пам'ятні знаки ромам і жертвам нацизму. Скорботний захід увінчала молитва біля пам'ятного хреста розстріляним членам ОУН і поетесі Олені Телізі, де присутні ухвалили спорудження на цьому місці церкви.

Близькі загиблих, громадськість, активісти політичних партій  поклали квіти та вінки до пам'ятних хрестів  Олені Телізі та розстріляним членам ОУН, розстріляним православним священикам, до пам'ятного знаку жертвам Голокосту євреїв "Мінора", до каменя пам'яті ромів, до монументів розстріляним дітям, жертвам Сирецького концтабору та інших пам'ятних місць Бабиного Яру.

Раніше Громадський оргкомітет вшанування жертв Бабиного Яру заявив, що урядовий комітет з підготовки та проведення заходів до 70-х роковин трагедії Бабиного Яру застосував принцип сегрегації, поділивши мучеників нацизму за походженням на обраних, гідних поминання, та другорядних.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.