Спецпроект

У Гарварді готують атлас про Голодомор

До 80-ї річниці Голодомору в Україні 1932-1933 років в Гарвардському університеті підготують спеціальний атлас, який дозволить продемонструвати масштаби трагедії на картах.

Про це повідомляє "Левый берег" із посиланням на доктора історичних наук, професора Станіслава Кульчицького.

"Це буде грандіозний атлас. Я запропонував вже кілька десятків карт. На мою думку, важливою картою стануть опубліковані в Україні, США і Росії свідоцтва про конфіскацію всієї їжі, позначені в місцях перебування свідків, - сказав Станіслав Кульчицький. - Вся карта Україна буде покрита цими свідченнями".

За словами Станіслава Кульчицького, вчені, зокрема, російські, які не вважають Голодомор в Україні геноцидом, серед іншого аргументують, що немає документів про накази вилучати всю їжу в українських селян.

В той же час український історик переконаний, що не можна не брати до відома тисячі свідчень людей, які розповідали саме про це.

Французький комікс про Голодомор і ностальгію за СРСР (ФОТО)

"Оцінка українського Голодомору як геноциду створила велику напругу у відносинах між Україною і Росією", - зазначив історик. На його думку, "нам треба переконати російську громадськість і багатьох власних громадян у тому, що сталінська каральна акція була справою рук декількох вищих функціонерів".

"Якщо реальна картина Голодомору стане загальновідомою, то пам'ять про нього перестане роз'єднувати людей", - переконаний Кульчицький.

Він також повідомив, що зараз кількість публікацій у всьому світі на цю тему українського Голодомору вже перевищило 15 000, з них значну частину становлять спогади людей, які пережили цю трагедію.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.