Спецпроект

Влада припинила роботу над Книгою пам'яті Голодомору - Васюник

Співкоординатор Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору Іван Васюник стверджує, що нинішня влада спеціально оминає тему Голодомору, бо боїться її.

Про це він заявив в інтерв’ю журналу "Країна".

Один із прикладів — припинення роботи над "Національною книгою пам’яті" про жертв Голодомору після виборів президента у 2010 році.

"Робота над книгою тривала упродовж 2006-2008 років, - зазначив Васюник. - Її загальний обсяг — 23 тисячі сторінок, впорядковано спогади понад 200 тисяч очевидців, ідентифіковано майже мільйон жертв і 14 тисяч сіл, де вмирали від голоду. Також зібрана інформація про людей, які допомагали виживати, ділилися останнім шматком хліба. Робота тривала під керівництвом Інституту національної пам’яті".

Нагадаємо, у грудні 2010 року Віктор Янукович "перетворив" Інститут нацпам’яті на науково-дослідну установу, чим ліквідував єдиний орган державної влади, який відповідав за формування політики національної пам’яті.

Проте Іван Васюник запевняє, що точку неповернення суспільна пам’ять уже пройшла. І влада чомусь не розуміє, що національна пам’ять належить не їй:

"Люди вже не живуть у брехні і не так легко піддаються маніпуляціям. Свідки почали говорити про трагедію — це найголовніше. Українці перестали боятися. Я спілкувався з десятками людей під час підготовки "Національної книги пам’яті". В очевидців відбувалася ломка свідомості, коли вони зрозуміли, що про це можна розповідати дітям, онукам. Українці тепер знають правду про Голодомор із багатьох джерел. Кожен може сформувати свою позицію незалежно від офіційної пропаганди чи контрпропаганди".

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.