Спецпроект

Професор Станіслав Кульчицький: "Голодомор - намагання знищити титульну націю СРСР"

Під час Голодомору 1932-1933 років керівництво СРСР намагалося знищити українців не як етнос, а як титульну націю.

Про це в ефірі "Радіо Свобода" заявив заступник директора Інституту історії України, професор Станіслав Кульчицький.

"Насправді українців знищували не як етнос, а як націю-державу. Тому що за радянською Конституцією, Україна мала всі державні права аж до права виходу з Радянського Союзу", – сказав він.

Історик зазначив, що "Радянський Союз був побудований на підставі титульних націй", тобто тих частин населення держави, національність яких визначала офіційне найменування автономних або союзних республік.

"Титульна нація нібито все визначала, але це була суто етнічна титульна нація. І більшовицький режим усе робив для того, щоб така титульна нація зберігалася, не перетворюючись на націю політичну. Тим якраз і викликане поширене уявлення про Голодомор як дії, спрямовані проти українців як етносу – так само, як колись як етнос знищували євреїв чи вірменів", – розповів Кульчицький.

Він також погодився з думкою американського історика Джеймса Мейса, який вважав, що радянський режим знищував громадян України, які "зберігали пам’ять про недалеке минуле, і які завдяки цій пам’яті відчули себе народом".

Професор Кульчицький стверджує, що архівні документи містять підтвердження смерті від штучного голоду у 1932-33 роках щонайменше 3,5 мільйонів українців. Таку ж цифру назвав американський історик Тімоті Снайдер у своїй книзі "Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним", яку він нещодавно презентував у Києві.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.