Презентують нову книгу Романа Коваля - про дисидента Рената Польового

В середу у Києві відбудеться презентація нової книги Романа Коваля "Тиха війна Рената Польового".

Про це повідомляє прес-служба історичного клубу "Холодний Яр".

Вестимуть презентацію письменники Василь Портяк і Роман Коваль.

Про героя книги: Ренат Польовий – колимський в’язень, видатний інженер-винахідник, меценат, краєзнавець, учасник хору “Гомін”, чоловічого хору “Чумаки” та ансамблю “Радосинь”, член Українського культурологічного клубу, Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії, Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, Історичного клубу “Холодний Яр”, автор книг “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті” та “Моя боротьба (спомини)”.

Ренат Польовий знав багатьох визначних особистостей, спогади про яких залишив нам у спадок, зокрема про членів ОУН Степана Сярого та Марію Омелян, кобзарів Семена Власка, Олександра Корнієвського, Михайла Башловку, Олексія Чуприну, Георгія Ткаченка, Євгена Адамцевича, Миколу Будника, Віктора Лісовола, Ігоря Рачка, братів Василя та Миколу Литвинів, а також про Івана Гончара, Феодосія Сахна, Сергія Набоку, Леоніду Світличну, Леопольда Ященка та інших. 

Час і місце: 7 грудня о 17.00, Національний музей Тараса Шевченка (бульв. Тараса Шевченка, 12).

У книжці вміщено “Колимські оповідання” та “Новели неволі” Рената Польового, його півстолітні дослідження історії Кубані та спогади про УКК, УГС, ДСУ, хор “Гомін”.

Книга альбомного формату, в ній 1040 сторінок, близько 700 фотографій та картин.

Вхід вільний.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.