Діагноз: ВІЛЬНІ

Критика радянської влади, релігійні погляди, українська мова, будь-які висловлювання думок, які не збігаються з позицією СРСР – це те, що зусиллями дисидентів активізувалось і почало виринати з новою силою на поверхню за часів «хрущовської відлиги». Звісно, радянська влада пробачити такого не могла і почала шукати шляхи розв'язання небезпечної для себе проблеми. Радянські тюрми в результаті були переповнені політв'язнями.

Під час однієї з прес-конференцій за участю Хрущова на Заході відбулась знакова подія, яка дала поштовх новому виду репресій. Йому поставили питання: "Нам відомо, що у вашій країні – є політв'язні. Чому ви це приховуєте?" Розлючений Хрущов різко відповів: "У нас немає ніяких політв'язнів. Невдоволення радянською владою можуть проявляти тільки психічно хворі люди, божевільні!".

Цю ситуацію описує у своєму дослідженні "Історія психіатричних репресій" голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман, який теж відбув сім років таборів та три роки заслання та одним з перших заговорив про застосування каральної психіатрії, яку ще називають репресивною.



Шукаєте правду, хочете реформ? Ви - божевільні

Відтоді переслідування та ув'язнення не лякали українських дисидентів так, як спеціальні психіатричні лікарні. Тодішній очільник КҐБ Юрій Андропов, вочевидь, сприйняв таку відповідь Хрущова як завдання по боротьбі з інакодумцями.

Саме Андропов запропонував план розширення мережі спецпсихлікарень, одна з яких – з суворим наглядом – розташовувалась з 1968 року у Дніпропетровську. Так в СРСР запрацював новий інструмент боротьби з незгодними – каральна психіатрія. Разом з цим з'явився і новий діагноз – "вялотєкущая шизофренія", який ставив Інститут судової психіатрії ім. Сербського у Москві.

Вигадали цю теорію керівник Інституту Георгій Морозов та головний лікар судово-психіатричної експертизи Даніїл Лунц. Серед симптомів: пошук правди, галюцинації реформ, релігійні галюцинації, критичне відношення до влади. Цікавим є те, що ніде більше, окрім Радянського Союзу, такого захворювання не існувало. За дослідженнями Всесвітнього товариства з прав людини жертвами каральної психіатрії в СРСР стали близько двох мільйонів "інакодумців".

Письменниця та філософиня Оксана Забужко називає Андроповські репресії витонченішими та підступнішими за Сталінські, адже проводились вони за формулою "их там нет", яку сьогодні Путін використовує на Донбасі. Суть полягала в ігноруванні наявності політв'язнів та будь-яких переслідувань дисидентів.

 
Стоп-кадр д/с "Діагноз: ВІЛЬНІ"

Якщо слідчі бачили, що арештовані за дії, які шкодять радянському режиму або пропагують самостійну Україну, не йдуть на співпрацю і виявляли стійкість, тоді таку людину відправляли на психіатричне обстеження.

Як розповідає експертка Інституту національної пам'яті Любов Крупник, за наявності позитивного висновку цієї експертизи суд міг виносити рішення без участі обвинуваченої особи, таким чином людина навіть не виголошувала останнього слова, чим часто користувалися політв'язні для надання розголосу репресіям у СРСР.

За такою схемою до Дніпропетровської спецпсихлікарні запроторили Леоніда Плюща, Йосипа Терелю, Віктора Рафальського, Анатолія Лупиноса, Василя Рубана, Миколу Плахотнюка та інших.

Імена ув'язнених до "психушки" зібрав у своїй картотеці громадський діяч, дисидент, в'язень радянських таборів Йосиф Зісельс, а підтвердженням цього у 2017 році стали знайдені тодішньою виконувачкою обов'язків міністра охорони здоров'я Уляною Супрун особисті справи так званих пацієнтів Дніпропетровської психіатричної лікарні з суворим наглядом. Збереглися документи і в архіві СБУ, які були оприлюднені у проєкті "Діагноз: ВІЛЬНІ" на регіональних телеканалах Суспільного, зокрема на UA: ДНІПРО.



У тюрмі було краще – там хоч якось можна було протестувати

В'язень політичних таборів, а нині віцеректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович розповідає, що у тюрмах засуджені мали термін і знали, коли вийдуть, мали право на протест, могли голодувати, вимагати зустрічі з прокурором. Ті, хто потрапляв до спеціальних психіатричних закладів, як у Дніпропетровську, не знали, коли закінчаться ці тортури, вони вважалися хворими і взагалі переставали існувати, адже за медичним протоколом "лікували" таких осіб нейролептиками: кінськими дозами галоперидолу та препаратами сірки.

Фактично це було катування, адже, як розповідає Олена Лозинська, завідувачка Музею шістдесятництва, збільшені дози препаратів призначали за щонайменший непослух. Це викликало сильний біль у м'язах, ометрвіння та некрози.

Дніпропетровська лікарня була з колючим дротом, ґратами та озброєною охороною. Семен Глузман називає її "справжньою тюрмою". Разом з політв'язнями там перебували реально хворі, перебування поруч з такими людьми не минало безслідно для дисидентів.

Совєтолог та правозахисник Роберт ван Ворен каже, що такі спецпсихлікарні часто розташовувались біля звичайних тюрем, а санітарами були в'язні. Їм просто дозволяли робити те, що вони хотіли.

 
На фото совєтолог та правозахисник Роберт ван Ворен

"Побиття – це була цілком нормальна поведінка санітарів у цих лікарнях", - каже правозахисник.

Це підтверджує і дружина колишнього в'язня спецпсихлікарні Василя Рубана Людмила.

Письменник Василь Рубан за свої проукраїнські твори був засуджений за статтею "зрада Батьківщини". Загалом провів більше шести років в ув'язненні, в тому числі – у Дніпропетровській спецпсихлікарні. Донька Василя Милослава Маковська каже, що батько бачив Україну незалежною, чого радянська влада допустити не могла.

Після військової служби Рубан поступив до університету в Києві, у столиці його вразили масштаби русифікації. У своїй книзі "На протилежному боці від добра" Рубан пише, що вражений тим, як насильно зросійщують український народ і це насильство безмежне за своєю жорстокістю.

З матеріалів кримінальної справи стало відомо, що Василь Рубан перебував під прицілом операції "Блок" (оперативна розробка КҐБ середовища шістдесятників – ред.), яка спрямована проти тих, хто не згідний з лінією комуністичної партії.

Його звинувачували у виготовленні та розповсюдженні матеріалів антирадянського та наклепницького змісту, а саме – листівок, які пропагували самостійну Україну. На підставі цього спеціальна комісія визнала його хворим шизофренією і таким, що потребує примусового лікування у психіатричній лікарні спеціального типу.

 
Стоп-кадр д/с "Діагноз: ВІЛЬНІ"

Рубан описував перебування у лікарні так: "Голодного хворого прив'язували до ліжка і вводили інсулін. Інсулін поглинає в організмі залишки цукру, від чого мозок людини стає перед проблемою смерті. Мозкові сигналізації спрацьовують як запобіжники перед настанням наглої смерті і всю істоту людини роздирає божевільний страх".

Син Василя Рубана Віктор пригадує, що після звільнення батько переживав, як його сприйматимуть друзі, знайомі, сусіди і дуже дивувався, коли з ним віталися за руку. Василь Рубан не міг влаштуватися на роботу, працював кочегаром у школі, що вважав щастям. 

 
Стоп-кадр д/с "Діагноз: ВІЛЬНІ". На фото Василь Рубан

Василь Рубан учасник Революції Гідності. Помер 19 листопада 2017 року.



Чотири уколи, від яких людина ставала неадекватною

Більше двадцяти років в ув'язненні та на примусовому лікуванні провів засновник УНА-УНСО, поет та громадський діяч Анатолій Лупиніс. Казав, що "СРСР та демократичні свободи – абсолютно несумісні поняття". Вперше строк отримав у 19 років за участь у студентських демонстраціях. Влаштовував голодування через що, як розповідає дружина Лупиноса Ольга Герасик, у нього відмовили ноги. У зв'язку з цим його відпустили. З

годом був знову затриманий через свій виступ у Києві, у парку Шевченка з нагоди ювілею перепоховання Тараса Шевченка у Каневі. Там він прочитав вірш про Україну-мати. Відповідно до кримінальної кодексу такі дії визнали "суспільно-небезпечним діянням".

Судово-психіатрична експертиза визнала Анатолія Лупиноса божевільним через його "ідеї реформаторства, хворобливі ідеї щодо власної місії зробити людей щасливими. Вважає себе здібним та може керувати "новою партією", фізично загартовувався".

У Дніпропетровській лікарні відсидів 12 років. Політик та політв'язень радянських таборів Степан Хмара переповідає, що санітари могли ганебно поводитись, ставились, як не до хворого, а як до ворога, кожен день дозволяли собі знущатися над Лупиносом.

 
Стоп-кадр д/с "Діагноз: ВІЛЬНІ". На фото дружина Анатолія Лупиноса Ольга Герасик

Дружина Лупиноса описала процес введення ін'єкцій:

"Давали сірково-масляні уколи. Один укол, здається, під лопатку, від нього температура тіла піднімалася до 40 градусів, людина ставала неадекватною. Набиралась гуля, як куряче яйце, і розсмоктувалась протягом місяця. Йому давали чотири перехресних уколи – два під лопатку і два у сідниці", - розповідає Ольга Герасик.

Уже Горбачов під тиском Заходу у 1983 році звільнив Анатолія Лупиноса. Помер поет у 2000 році у віці 63 років.



"Людина перестає бути людиною"

Так описував своє перебування на примусовому психіатричному лікуванні український громадський діяч, вчитель історії та письменник Віктор Рафальський. В ув'язненні, в тому числі і у спецпсихілікарні, провів понад 27 років. Двічі Рафальського арештовували через відмову служити у радянській армії, потім – за антирадянську творчість.

Під час обшуків було знайдено його збірку "Віктор Рафальський. Твори", тексти збірки надруковані українською. У матеріалах кримінальної справи зазначено, що він транслював ідею "самостійної України" через героїв свого роману "Зойк і лють", а сам роман містить наклепи на адресу зовнішньої та внутрішньої політики радянської влади.

"Писав багато історичних п'єс, не міг домогтися їх постановки. Це обурювало його" – це один з аргументів судово-психіатричної експертизи, чому Рафальського визнали хворим шизофренією. Його утримували у психіатричних лікарнях спеціального типу в Ленінграді, Смоленську, Казані та Дніпропетровську.

 
Стоп-кадр д/с "Діагноз: ВІЛЬНІ"

У своїй книзі "Репортаж нізвідкілля" Віктор пише, що "нікому не було діла, що таким чином людину роблять інвалідом, бо ніякий людський організм не в змозі витримати систематичних атак і дій нейролептиків … Тут, у лікарні, ви безправні, безсловесна істота… У тюремних психлікарнях ви маєте право тільки дивитися в стелю".

Віктор Рафальський був одним з тих, хто у 1990 році у Стрию, першому з українських міст, підняв прапор України. Помер у 1997 році.



"Ми повні ізгої у себе на рідній землі, через те, що на рідній землі чобіт окупанта"

Греко-католицький дисидент та учасник Українського католицького правозахисного руху, виходець із Закарпаття Йосип Тереля за участь у боротьбі за вільне віросповідання та проукраїнські погляди провів більше 23 років в ув'язненні, зокрема і у Дніпропетровській психіатричній лікарні. Тереля не називав себе політв'язнем, а вважав себе ув'язненим за віру в Бога, що відрізняло його від інших дисидентів і підтверджувало гоніння церков радянською владою.

Після вироку Йосип Тереля написав лист голові КҐБ Юрію Андропову:

"Мене засудили на 8 років суворого режиму за "тенденційне висвітлення історії України та наклепницькі вигадки на політику уряду і партії". Мої вірші, записи і навіть думки – все це стало матеріалом для доказу злочинної діяльності з метою побудови "так званої самостійної України". Ні для кого не таємниця, що УКЦ під забороною – ми в катакомбах!

Сьогодні кінець ХХ століття, а частина населення Землі ховається по печерах, лісах для виконання своїх щоденних потреб – молитви до Бога. Ні одна Католицька Церква світу не перенесла і не несе такої скорботи й гоніння, як наша… Ми повні ізгої у себе на рідній землі, через те, що на рідній землі чобіт окупанта".

До слова, батьки Йосипа були причетними до комуністичної партії, при чому вони були переконаними ідейними комуністами. Ба більше, тато Терелі був особливо уповноваженим ЦК по боротьбі з націоналізмом. На цю посаду його покликав особисто Сталін. Коли католиків Карпат вирішили виселити, батько чинив опір, за що був заарештований.

У матеріалах кримінальної справи Йосипа Терелі слідчий звертаю увагу на те, що "Тереля неправильно сприймав радянську дійсність, а перебуваючи у місцях позбавлення волі став на шлях антирадянської діяльності і мав на меті повалення радянської влади. Відтак, відповідно до акту судово-психіатричної експертизи Йосип Тереля "страждає психічним захворюванням у формі шизофренії та потребує примусового лікування у психіатричній лікарні спеціального типу".

Йому забороняли писати та малювати, через якийсь час примусових ін'єкцій, які не минають без наслідків, Тереля впав у депресивний стан. Перестав виявляти бажання зустрічей з рідними і майже ніяк не реагував на візити. Проте на захист Терелі стали Церкви Європи і розголос змусив радянську владу звільнити його..

 
Стоп-кадр д/с "Діагноз: ВІЛЬНІ"

У 1982 році він заснував Ініціативну групу захисту прав віруючих і Церкви в Україні, активісти вимагали легалізації Церкви, через що розпочались нові арешти. Йосипа Терелю було засуджено спочатку до одного, а потім ще до семи років таборів.

Політик та політв'язень радянських таборів Степан Хмара відбував частину свого покарання разом з Терелею на 36-й зоні на Уралі (неофіційна назва "Пермь-36"). Хмара пригадує, що разом з Йосипом сиділи у карцері, і Тереля був талановитою людиною з абсолютно здоровою психікою.

Терелю позбавили радянського громадянства, разом з дружиною та дітьми він емігрував до Канади. Хоч Йосип звертався до міграційної служби, та за роки незалежності України йому так і не дали права називатися громадянином України, отримував відмови та приїжджав на батьківщину як іноземець.

Помер Йосип Тереля у 2009 році у віці 65 років на вимушеній еміграції у Канаді. Перепохований у селі Нижнє Болотне на Закарпатті.



За українську мову до психушки

Ще одним в'язнем радянської психіатрії був Микола Плахотнюк – дисидент, лікар та громадський діяч. Вимагав у листах до Міністерства освіти повернути українську у навчальний процес, за що був звинувачений у антирадянській пропаганді. 12 січня 1972 року був заарештований.

У акті судово-психіатричної експертизи зазначено, що "Плахотнюк розмовляв виключно українською мовою, хоче добре знав російську, окремим особам обурювався, що навчання в школах та вузах України відбувається російською, вважав, що на Україні – русифікація. Неодноразово під час розмови наголошував, що Україна має бути вільною". Комісія прийшла до висновку, що у Миколи Плахотнюка шизофренія.

 
Стоп-кадр д/с "Діагноз: ВІЛЬНІ"

У Дніпропетровській "психушці" провів 4 роки, загалом у психіатричних закладах СРСР – 9 років.

Олена Лозинська переповіла спогади Плахотнюка. Каже, що у Дніпропетровській лікарні було гірше, ніж у Казанській, бо у Дніпропетровську будь-які прояви українськості сприймалися з ненавистю, у Казані ж вимоги писати та спілкуватися російською були зумовлені тим, що персонал справді не розумів української. У Казані не було національної складової.

Плахотнюк у свої книзі "Коловорот" пише, що на комісії його запитали, коли відбулось воз'єднання України та Росії, на що той відповів: "Воз'єднання України з Росією ніколи не було". Як наслідок, до Дніпропетровської лікарні Плахотню прибув з "гострим психозом на ґрунті націоналізму".

Метою радянської влади було визнання дисидентами своєї вини, а тому Плахотнюка та інших часто з палати забирали до КҐБ. Про це також згадує ще один шістдесятник Леонід Плющ у книзі "У карнавалі історії". За визнання обіцяли нову експертизу, яка б визнали його здоровим.

Плахотнюк був лікарем-фтизіатром, а тому краще за інших дисидентів розумів, з чим доведеться мати справу та як на нього впливатимуть нейролептики. Він намагався стримуватися, інші ж не знали, що їх чекає, а тому піддавались впливу і розпочинались бійки.

Після звільнення Плахотнюка запросили лікарі США, де він почав розповідати про каральну психіатрію. Розголосу також надала українська діаспора, яка і допомогла придбати житло для Миколи Плахотнюка в Україні. За часів незалежності він став першим завідувачем Музею шістдесятництва. Помер у 2015 та похований на Байковому кладовищі.



Росія досі використовує каральну психіатрію в окупованому Криму

Аналітик центру дослідження безпекового середовища "Прометей" Павло Подобєд каже, що Amnesty International зафіксували критичну ситуацію з дотриманням прав людини у національних республіках РФ.

За словами Мустафи Джемілєва, окрім побиття, арештованих представників корінних народів також направляють на судово-психіатричну експертизу. Така ж ситуація в окупованому Криму. Людина, яка виступає проти окупації для Росії сьогодні є потенційно божевільною.

Тимчасово повірена США в ОБСЄ Кортні Острієн у своєму звіті зазначила, що станом на жовтень 2021 року відомо про 49 випадків застосування каральної психіатрії на території тимчасового окупованого Криму.

Зокрема заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джелялова, незаконно заарештованого в Криму в серпні 2021, перемістили з СІЗО Сімферополя у 15-е відділення Кримської республіканської психіатричної лікарні №1, де утримували його зі справді душевно хворими, що є грубим порушенням прав людини.


За матеріалами документального проєкту "Діагноз: ВІЛЬНІ". Автори проєкту "Діагноз: ВІЛЬНІ": Дар'я Твердохліб, Вірослав Цюп'як, Владислав Мельничук

Палієва гора

У Білій Церкві, над кручами Росі, височіє пам’ятник у вигляді кам’яної вежі з барельєфом козаків та сценами з їх бойового життя. Біля вежі розташована чавунна гармата з ядрами. Гора ця носить ім’я видатного козака - Семена Палія. Францішек Замойський так схарактеризував козацького полковника та його діяльність на теренах Правобережної України в останніх десятиліттях XVII – на початку XVIII ст.: «той, що хоче кинутися з мотикою на сонце»

Про український борщ з історичними приправами

На початку 2020 року київський ресторатор Євген Клопотенко виступив з благородною ініціативою внести культову українську страву – борщ – до списку світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Справу підтримало Міністерство культури. 1 липня 2022 року борщ включено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони

Лист про Україну як незалежну державу 1711 року

За документами зі шведських архівів ми можемо детально простежити традицію шведських королів підтримувати боротьбу козаків за незалежність України. Шведські королі вбачали у козаках надійних партнерів, які могли допомогти Швеції гарантувати безпеку в регіоні Балтійського моря і стримати загарбницькі амбіції Московії. Ще в 1623 році шведський король Густав ІІ Адольф розмірковував над можливістю підтримати боротьбу козаків за незалежність

Антибільшовицький Блок Народів. Нове прочитання

Матеріали про Антибільшовицький Блок Народів (АБН), які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України, дають змогу в нинішній ситуації під дещо іншим кутом зору подивитися на імперську політику Москви в усі періоди її існування в тих чи інших державних утвореннях і належним чином оцінити зусилля діячів українського-національно-визвольного руху, які намагалися об’єднати поневолені народи в боротьбі з імперією зла, застерігали увесь цивілізований світ бути пильними, згуртованими і не мати жодних ілюзій стосовно справжніх намірів кремлівських керманичів