Історики обговорять питання примирення після Другої світової

Всеукраїнська асоціація викладачів історії "Нова Доба" і програма досліджень історії сучасної України ім. Петра Яцика у партнерстві із Всеукраїнським центром дослідження Голокосту "Ткума" анонсують проведення круглого столу "Пам'ять про війну – проти війни пам’ятей: Голокост та геноциди".

Захід відбудеться 3 лютого  2012 року у Київському будинку вчителя (вул.Володимирська, 57).  Початок роботи о 10:00.

Метою круглого столу є ініціювання серед істориків-науковців та вчителів історії відкритої дискусії  щодо подолання суспільних протиріч, які стосуються пам’яті про Другу світову війну та її уроків для сучасної України й європейської спільноти. 

Цей захід є спільною ініціативою істориків-науковців та вчителів історії щодо досягнення  історичного примирення навколо подій Другої Світової війни – пам'ять про яку і досі розділяє наше суспільство.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.