Пошуковці передали найбільшу в СНД колекцію артефактів музею

Понад 1,5 тисячі експонатів часів Другої світової війни передали Дніпропетровському історичному музею пошуковці історико-пошукової організації "Пошук-Дніпро", що входить до Всеукраїнського громадського об’єднання "Союз "Народна пам’ять".

Урочиста передача найбільшого в історії України та СНД зібрання воєнних артефактів відбулася у приміщенні Діорами "Битва за Дніпро".

Як відзначив голова правління ВГО "Союз "Народна пам’ять" Ярослав Жилкін, усі ці експонати – наочний результат роботи пошукових загонів ІПО "Пошук-Дніпро" за минулий пошуковий сезон.

"Комусь може здаватися, що це просто купа іржавого заліза, - сказав Жилкін. - Але насправді, це свідчення тієї жорстокої війни, яка відбувалася на території нашої країни понад 65 років тому. Усе це лежить сьогодні просто у нас під ногами - на полях, у лісах".

За словами Ярослава Жилкіна, особливу цінність для пошуковців являють особисті речі солдатів, за якими можна дізнатися про долю тієї чи іншої людини.

"Зовсім нещодавно ми знайшли останки двох бійців Красної армії, в одного з яких був складний ніж із прізвищем Бородін, а в іншого – коробка із сірниками, підписана прізвищем Кошкін, - розповів пошуковець. - Ми почали з’ясовувати долі цих двох людей через військові архіви та дізналися, що обидва вони служили в 11-й розвідроті 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії та з 1943 року числилися зниклими без звістки. Насправді вони лишилися живими. Бородін помер у 2010 році, а Кошкін і досі живий, але, на жаль, зараз він тяжко хворий".

Щойно дозволить здоров’я, пошуковці сподіваються розпитати ветерана про те, як його особисті речі та речі його товариша опинилися у зовсім інших людей, і хто були ці люди. Можливо, так удасться дізнатися імена ще двох загиблих солдатів, які найімовірніше теж вважаються зниклими безвісти.

Як зазначила директор Дніпропетровського державного історичного музею Надія Капустіна, завдяки співробітництву з ІПО "Пошук-Дніпро" експозиція музею щороку поповнюється новими, дійсно унікальними експонатами.

Як зазначила Лідія Голубчик, саме завдяки пошуковцям в області сьогодні практично не залишилося так званих "чорних" копачів: "Вони просто тікають звідси, тому що пошуковці, які працюють відповідно до закону, пильно стежать за кожною підозрілою машиною в полях і кожною людиною з лопатою, яка щось копає на колишньому місці проведення бойових дій".

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.