На Чернігівщині влада не дозволяє ховати знайдених пошуковцями солдат?

Місцева влада свідомо чинить перешкоди у перепохованні останків радянських воїнів, вважає мешканець села Бутівка Сосницького району Чернігівської області Федір Антоненко.

Про це пише "Газета.ua".

"Торік на 9 травня президент урочисто оголосив: "Ми знайдемо і поховаємо останки останнього радянського воїна". А голова обласної державної адміністрації підписав відповідне розпорядження — всіляко сприяти пошуковцям по області. Це мало б стосуватися і Сосницької державної адміністрації", - нарікає чоловік.

У сусідському покинутому погребі він зберігає останки 12 воїнів радянської армії, які були виявлені в ході пошукових робіт Спілки "Нащадки переможців", членом якої є Антоненко. Не вдалося встановити імен загиблих. Однак експертиза з'ясувала стать і вік. Серед воїнів була одна жінка, один загиблий носив звання лейтенанта.

Останки були знайдені ентузіастами спілки у 2010 році. Наразі немає можливості їх перепоховати.

У коментарі Антоненко зазначив: "Після вилучення останків слідчим та проведення судово-медичної експертизи їх повернули в село і місцева влада не вживає жодних дій до їхнього поховання та не дозволяє нашій організації самостійно поховати даних солдатів. Це вже триває другий рік!".

За словами Антоненка, спочатку влада всіляко підтримувала пошуковців, однак на перешкоді стала бюрократична тяганина.

"Наша спілка "Нащадки переможців" почала пошуки у 2010 році, - повідомляє чоловік. - Влада сприяла, допомагала. Спілка офіційно зареєстрована, ми мали усі дозволи. А каменем спотикання став для нас 2011 рік. У липні, ковш екскаватора вирив гранату і роботи призупинили. Викликали МНС. Гребеник (начальник МНС — ред.) сказав голові: "У мене нема чим приїхати. Пришли машину". А голова каже: "Я сам пішки ходжу, чим же я тебе привезу?" Ну знайшли таки машину, привезли його. Потім викликали обласне МНС. Воно приїхало тільки на другий день. А вони поставили умову перед тим, що якщо виїжджає МНС, то заправляти машину повинен голова сільської ради. Але голова питає: "Чим я буду заправляти машини? Заливати бензин із пожежних машин? Але пожежну машину утримують люди, мене ж вони проклянуть".

Тоді члени "Нащадків переможців" вивезли останки воїнів за власні кошти. Однак, на вимогу компенсувати витрати їм відповіли відмовою. Федір Антоненко стверджує, що саме відтоді між Спілкою і місцевою владою почався конфлікт. Утиски й перевірки посилилися, коли по телебаченню рік тому показали сюжет про ситуацію, що склалася.

"Хлопці у страшну спеку їздили на своєму транспорті, своєму бензині, займалися благодійною справою. А їх так цинічно почали перевіряти, нічого протизаконного не знайшли. Ми ж не чорні археологи! Влада усі зусилля кинула не на те, щоб поховати, а знайти причину, щоб заборонити це робити, щоб більше її не турбували", - говорить він.

Спілчани нарікають, що про пам'ять воїнів згадують лише 9 травня, а далі знову настає рік, повний забуття. Але найгіршим вважають те, що їм забороняють самотужки здійснити перепоховання.

"У 2010 році казали, що все законно: все юридично зафіксовано, є всі дозволи. Адже ми пройшли всі кола бюрократичного пекла. А вже пізніше ми не могли поховати останки. Нас відфутболюють з кабінету в кабінет. Ми постійно зверталися у районну державну адміністрацію, писали акти й скарги. Нам сказали, що в районі немає людини, яка займається похованнями. Нас відправили в управління внутрішньої безпеки. А потім ще писали в міністерство житлово-комунального господарства, склали карту-схему поховань. Нам вже двічі обіцяли поховати. Спершу - 23 лютого. А цьогоріч вже другий день перемоги вони зустрічають у сирому погребі. А вони ж розкладаються. Це ж аморально! А ми все б'ємося й нічого не можемо зробити. Всі обіцяють, а нічого не роблять", - зазначив Антоненко.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.