На Черкащині назвали вулицю на честь генерала армії УНР

У селі Соколівка Жашківського району Черкаської області з’явилась площа імені генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського.

Відповідне рішення ухвалила сільська рада, повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

З пропозицією вшанувати генерал-хорунжого Армії УНР до сільської ради звернулись представники "Героїки".

"Площа ім. Гаврила Базильського, на якій розташована сільська рада, буде нагадувати наступним поколінням депутатів, завдяки кому над будівлею ради майорить жовто-блакитний прапор», – зазначили в ініціативі.

Соколівська сільрада відгукнулася на пропозицію. Крім перейменування площі, рада постановила спорудити в центрі села пам’ятний знак на честь генерал-хорунжого Армії УНР.

Історична довідка

Гаврило Макарович Базильський (1880-1937) — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.

Гаврило Базильський

Походив з селян села Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії (Харківська губернія).

В 1900 році вступив на військову службу до 175-го піхотного Батуринського полку. В 1905-му закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, вийшов підпоручиком до 200-го піхотного резервового Іжорського полку (під Санкт-Петербургом). У 1911 році був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам’янець-Подільський, згодом — Умань).

З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, командував ротою. Під час боїв був контужений та поранений. З 1917 року — командир полку, отримав звання полковника.

За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації начальства.

У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. Влітку організував український курінь у складі свого полку, в кінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту до Умані (до місця формування у 1914 році).

До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10 липня 1918 року — командир 42-го (згодом 32-го) пішого Сумського полку 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 року — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.

З 11 червня 1919 року — начальник 8-ї Запорізької дивізії. У грудні 1919 року був інтернований поляками.

У травні-липні 1920 року — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником цієї дивізії. З 5 жовтня 1920 року — генерал-хорунжий. З 12 жовтня 1920 року — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. 

Помер 17 жовтня 1937 року та похований у місті Каліш (Польща).

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.