У Гданську говорили про спільну європейську пам'ять Другої світової

У Гданську відбулася міжнародна конференція "Пам'ять Європи. Перший симпозіум європейських організацій, які займаються дослідженням історії XX століття".

Про це "Історичній Правді" повідомив представник Європейського Центру Солідарності Надим Усеїнов.

Мета організаторів заходу полягала в ініціюванні публічного дискурсу за участю провідних фахівців у галузі вивчення історії європейських (і світових) тоталітаризмів в минулому столітті.

У Гданськ на два дні з'їхалися близько 100 представників музеїв, дослідницьких центрів та громадських організацій з України, Італії, Франції, Угорщини, Румунії, Ізраїлю та інших країн, які в своїх виступах намагалися відповісти на запитання про наявність в Європі феномена "acquis historique communautaire ("загального історичного досвіду").

Україну на симпозиумі представляли Українська Гельсинська спілка з прав людини в особі голови правління Євгена Захарова і Меджліс кримськотатарського народу, від імені якого з двома зверненнями під час дебатів виступив керівник відділу зовнішніх зв'язків Алі Хамзін.

Гданський симпозіум став першим кроком на шляху створення європейського дискусійного форуму, присвяченого проблемам загальної ідентичності та історичної пам'яті.

Участь у цьогорічному семінарі взяли член німецького бундестагу Маркус Мекель, італійський журналіст Луїджі Спінола, професор Атілла Пок з Угорської академії наук, професор Стефан Трьобст з Лейпцизького Університету та інші.

Організаторами симпозіуму виступили польський Європейський Центр Солідарності (www.ecs.gda.pl), європейська мережа "Пам'ять і Солідарність" і Федеральний фонд вивчення диктатури (Німеччина) у співпраці з Товариством Роберта Хавеманна і Музеєм Другої світової війни (Польща).

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.