У Києві відкрили меморіалку Янушу Корчаку. ФОТО

У Києві відбулась урочиста церемонія відкриття меморіальної дошки Янушу Корчаку по вул. Володимирській, 47.

Про це повідомляє Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства.

Торік польський Сейм оголосив 2012 рік Роком Януша Корчака, що проходить під гаслом "Немає дітей – є люди".

Саме у Києві видатний педагог перебував на початку ХХ століття (служив медиком в Російській імператорській армії), і саме тут працював у дитячих притулках і писав одну зі своїх основоположних педагогічних праць: "Як любити дитину" (1918).

 Встановлення дошки

У проекті з установлення дошки  взяли участь: Посольство Республіки Польща у Києві, Польський інститут у Києві, Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, Українське товариство імені Януша Корчака, екскурсійне бюро "Захоплюючий Київ").

Автор меморіальної дошки – скульптор Іван Григор’єв. Розміщено її на єдиному вцілілому будинку, пов’язаному з перебуванням Януша Корчака у Києві під час Першої світової війни.

Фото Андрія Павлишина та Євгена Шведкова

В ті часи у будинку розташовувалась польська гімназія для дівчат та дитячий садок, куди приходив працювати з дітьми Старий Доктор.

Януш Корчак – людина, яка стала легендою ще за життя, класик дитячої літератури, педагог-новатор, зачинатель діяльності на захист прав дитини і повної рівноправності дітей.

Він стверджував, що дитина має право бути такою, як вона є, має право на повагу, на помилку, на висловлення своїх думок.

Обкладинка українського видання ("Веселка", 1978 рік) казки Корчака про короля Мацюся. Джерело: "Читанка"

Корчак визнавав себе і поляком, і євреєм. Був майором польської армії. Останні місяці життя провів у Варшавському ґетто разом із своїми вихованцями з сиротинця. Відмовившись від порятунку, разом із ними поїхав у табір смерті Треблінка, де був убитий.

Про конфлікт у комісії КМДА щодо встановлення дошки Корчаку читайте в розділі "Блогосфера"

"Це фільм про одне з найбільших жахіть нашої історії" — історик Олександр Зінченко про фільм "Голодомор. Літописці"

До Дня пам’яті жертв голодоморів та 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років Суспільне Мовлення презентує документальний серіал "Голодомор. Літописці". Про історії, покладені в основу фільму, та силу проєкту в ефірі Радіо Культура розповідає автор сценарію, історик Олександр Зінченко.

Розвідка УНР в пошуках доказів більшовицьких злочинів

Карна справа Олексія Костюченка відкриває чимало деталей з життя тогочасної української еміграції. Сам Костюченко служив Україні в 1917-1921 роках. З особливою цікавістю слідчі НКВС звертають увагу на його старого знайомого — Володимира Шевченка, колишнього сотника Армії УНР. Ще на початку 30-х, Шевченко активно копав інформацію стосовно Голодомору в Україні 1932-1933 рр., неодноразово нелегально потрапляв на територію УРСР, був тихим та непримітним розвідником Державного Центру УНР в екзилі.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Олена Теліга: очі і серце звернені на Київ

У часописі «Волинь» за 21 вересня 1941 року, № 4а вміщена стаття Олени Теліги «Перед брамою столиці», яка не увійшла до жодного видання її творів, а отже залишається маловідомою. Натомість стаття віддзеркалює головний імператив її життя і творчості - прагнення об’єднати українську націю і повернутися до державного Києва. 22 жовтня 1941 року Олена Теліга повернулася до Києва, щоб більше ніколи його не покинути і за що заплатила власним життя.