Спецпроект

Британський музей зробить копії артефактів Таджикистану

Таджикистан звернувся до Британському музею з проханням зробити кілька копій стародавніх артефактів з так званого "​​амудар'їнського скарбу", для виготовлення яких таджицька сторона передала британцям золото.

Про це пише zavtra.com.ua.

Перші копії артефактів в Душанбе розраховують отримати до Міжнародного дня в Навруз - 21 березня, коли в країні в рамках святкування стародавньої арійської урочистості відкриється новий музей.

У 2007 році прес-секретар президента Таджикистану Емомалі Рахмона закликав керівництво Британського музею повернути скарб в країну, але музей заявив, що жодних офіційних прохань з боку Таджикистану не надходило, додавши, що невідомо походження скарбів.

Таджикистан все ще сподівається, що Британський музей дасть свою згоду на проведення в країні виставки амудар'їнського скарбу. З таким проханням Душанбе неодноразово звертався до керівництва відомого музею, але відповіді так і не отримав.

"Можливо, це пов'язано з побоюваннями британців, що ми можемо не повернути назад колекцію старожитностей, хоча ми давали гарантії безпеки. Ми не отримали конкретної відповіді. Але важливо ще й розуміти, що організація подібної виставки - дороге задоволення, і чи можемо ми собі це дозволити? У когось можуть виникнути питання, але ми впевнені, що англійці фактично врятували ці артефакти від знищення. У нас немає і не може бути ніяких претензій до Великобританії ", - підкреслює Рахім Масов, директор Інституту історії, археології та етнографії АН Таджикистану .

Амудар'їнський скарб або скарби Окса (так його ще називають на Заході), складається приблизно з 170 золотих предметів, вік яких датується періодом правління Ахеменідів (4 - 2 ст. до н. е.). Колекція артефактів була знайдена на руїнах стародавнього городища на березі ріки Амудар'я (Окс) на території сучасного Таджикистану.

Історія цього скарбу оповита легендами і схожа на детективний розповідь.

Стародавня колекція, що складається з жіночих прикрас, монет, статуеток людей і тварин, глечиків, підвісок пройшла величезну дорогу через Таджикистан, Афганістан, Індію, перш ніж потрапити в Лондон.

При цьому вона переходила з рук в руки то купців, то озброєних грабіжників і, нарешті, збиралася по частинах на антикварних ринках.

Більшість предметів були продані на ринках Британської Індії (сучасний Пакистан), деякі були зібрані антикваром Огастусом Уоллстоном Френкс, згодом він заповів зібрані ним предмети зі скарбу Британському музею.

Британці погодилися зробити кілька копій експонатів зі знаменитої колекції, які будуть виставлені в таджицькому музеї.

За словами академіка Рахіма Масов, було замовлено лише кілька копій, оскільки їх виготовлення займає не тільки багато часу, але і дорого обходиться.

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.