ПЕРЕПОХОВАЛИ 231 ЖЕРТВУ КОРЮКІВСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

Мешканці села Корюківка, закатовані фашистами на початку березня 1943 року, були урочисто перепоховані у переддень 70-х роковин трагедії.

Про це Історичній Правді повідомили у ВГО "Союз "Народна пам'ять".

Захід відбувся в рамках виконання Всеукраїнської програми з увічнення пам’яті жертв війни політичних репресій.

Місце трагедії досліджувала Чернігівська обласна громадська організація "Пошуковий клуб "Пам'ять Перемоги".

Присутні - керівництво міста, представники облдержадміністрації, громадськість – поклали квіти до пам’ятника закатованим у центрі міста. Траурний захід продовжився церемонією поховання останків за церковним обрядом в Урочищі Гай, де заплановано зведення меморіалу жертвам Корюківської трагедії.

"Вірю, що з часом на місці, де сьогодні відбувається перепоховання, буде встановлений Меморіал у пам'ять про всіх жертв Корюківської трагедії, -  - На жаль, нам навряд чи вдасться відновити імена усіх невинних жертв, - сказав під час церемонії голова правління ВГО "Союз "Народна пам’ять" Ярослав Жилкін. - але ми в силах зробити все, щоб якомога менше загиблих залишилися безіменними".  

Знищення мешканців села тривало з 1 по 3 березня 1943 року. За три дні фашисти знищили більше семи тисяч невинних людей. Це наймасштабніше масове вбивство мирних жителів часів Другої світової війни, здійснене загонами СС.

"Людей знищували настільки масово, що подекуди місто нагадує кладовище: біля багатьох будинків, перед входом у двори чи на подвір’ях стоять пам’ятники. На них вказані імена спалених людей, цілими сім’ями", - розповів  керівник Пошукового клубу "Пам'ять Перемоги" Михайло Балан.

Страшнішої трагедії ні Україна, ні світ не знали. Вбивства стали каральною відповіддю німців за дії радянських партизанів.

Частину жителів фашисти зігнали в центр, де людей розстріляли в великих будівлях села, зокрема в ресторані. Наступного дня забиті трупами будинки почали підпалювати. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати.

За даними судмедекспертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалася шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами й спалювання заживо. Це ж підтвердили й пошуковці громадської організації "Пам’ять Перемоги".

"За останками загиблих, які були ексгумовані, можна визначити, що людей забивали – руки, ноги, все має сліди побиття, - зазначив Балан. - Останки багатьох людей говорять про удари прикладів стрілецької зброї, зокрема на черепах".

На церемонію перепоховання до Корюківки прибули жителі 60 спалених сіл Чернігівщини, з 15 районів області. З кожного була привезена частинка землі на місце зведення майбутнього меморіалу в Урочищі Гай.

Після прочитання офіційного листа-звернення Президента України В.Януковича про необхідність увічнення пам’яті жертв трагедії, присутні заклали капсулу "Фрагмент меморіального хреста першої черги будівництва Меморіального комплексу".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.