Спецпроект

Музей Петра Першого в Голландії відкрився після реставрації

Експозиція всі 300 років утримується в ідеальному стані, але інженерні споруди давно вимагали поновлення. Капітального ремонту тут не було з часів царя Ніколая. Нинішню реставрацію повністю фінансував російський бізнес, підприємці витратили майже мільйон євро. Тепер будиночок поважного віку стоїть на новому фундаменті.

Про це повідомляє телеканал "Культура".

 

У невеликому голландському містечку Заандам є пам'ятка - ​​"Російський слід". І пройти по ньому можна в прямому сенсі слова - плиткова розмітка веде від пам'ятника Петру Першому в центрі міста до будиночка, де більше трьох століть тому зупинявся російський цар, який приїхав до Голландії навчатися корабельній майстерності.

Вже в XVIII столітті будівля стала місцем паломництва гостей міста. Такого масового, що навколо дерев'яної споруди з часом звели кам'яний "футляр" для збереження. Тепер тут відбулася і реставрація.

Доглядач музею Фаріда Гусейнова, яка ще в дев'яності переїхала до Голландії з Азербайджану, проводить першу екскурсію в музеї після перерви на ремонт. Вона показує той самий дерев'яний будинок: саме в цих тісних кімнатах інкогніто гостював російський государ.

"Ось сама автентична частина будиночка - спальня-ніша. Цар тут спав, зігнувшись удвічі, тому що голландці тоді спали в сидячому положенні. Існував забобон, що лежачи спати небезпечно, кров прилине до голови, і людина може померти", - розповідає Фаріда Гусейнова .

Мучитися в цій "шафі", щоправда, довелося всього лише сім ночей. Тиждень знадобився жителям Заандаме, щоб викрити російського царя. Втомившись від настирливої цікавості, Петро був змушений переїхати за корабельними знаннями в Амстердам. А будиночок на кілька століть став місцем паломництва російської знаті.

Розчерками прямо на дерев'яних стінах відзначилися царі, князі й полководці. Бував навіть Наполеон, його ініціали ледве помітні. Поет Жуковський назвав цю скромну будову "колискою великої Росії". 

"Тут дуже болотиста місцевість, багато води, тому будинки з часом просідають. Щоб зміцнити цю історичну будівлю, нам довелося встановити 18 паль. Уявіть, кожна по 19 метрів в глибину, і тільки потім ми залили це все цементом", - пояснює архітектор Йорунн Хойсхе.

Відреставрували кожну цеглину фундаменту, навіть опукла кладка точно повторює оригінал. Роботи торкнулися і того самого кам'яного футляра, усередині якого знаходиться будиночок. Оновлена ​​покрівля. Колір дверей і віконних рам став таким, як задумав архітектор.

"Ми вивчили інші роботи архітектора, який створив цей об'єкт. Крім того, ми дісталися до першого шару фарби і провели колірний аналіз. Виявилося, що первісний колір більш темного відтінку, а не білий, як фарбували потім", - додає Йорунн Хойсхе.

Ще додана система клімат-контролю, проведена антикорозійна обробка, змонтовано спеціальне освітлення. Будівельники гарантують, що після такого ремонту будиночок Петра простоїть ще не менше століття.

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.