На Київщині перепоховали червоноармійців, загиблих 1941 року. ФОТО

На меморіалі "Атакуючий солдат" у селі Борщів (Баришівський район Київщини) з військовими та християнськими почестями перепоховали солдатів Червоної армії, що загинули у Баришівському котлі у вересні 1941 року.

Вони були знайдені пошуковцями ВГО "Союз "Народна пам’ять" під час пошукової вахти "Пам’ять жива!".

Двох із 24-х загиблих, яких сьогодні перепоховали на меморіалі в Борщеві, пошуковцям вдалося ідентифікувати. Це сержант Гаврилов, особу якого встановили за написом на флязі, а звання – за сержантськими петлицями. Його ім’я та подробиці біографії пошуковці будуть встановлювати найближчим часом, а також спробують розшукати родичів.

 Фото: ВГО "Союз "Народна пам'ять"

Долю знайденого раніше сержанта Михайла Литовченка вдалося встановити достеменно та навіть розшукати його родичів. Уродженець Дніпропетровщини був талановитим музикантом, навчався в Київській консерваторії. У 1939 році був призваний до лав Червоної Армії та з 1941 року вважався зниклим безвісти.

З Дніпропетровська на церемонію перепоховання приїхала племінниця Михайла Ілліча Валентина Федянович, її донька Ірина та онук молодшого брата загиблого Дмитро Яковенко.  

Пошуковці урочисто передали родичам Михайла Литовченка знайдені поруч з ним особисті речі: ґудзики з його гімнастерки, значок музиканта у вигляді ліри, "смертний медальйон" та інші.

 

"Мати Михайла все життя вірила, що її син не зник без звістки, ми довго шукали його, писали багато запитів, але не отримували жодної відповіді, - розповіла племінниця Михайла Ли товченка Валентина Федянович. - Батьки так і померли, нічого не дізнавшись про долю сина. Коли нам повідомили, що Михайло Ілліч Литовченко знайшовся під Києвом, ми були дуже раді та здивовані, що через стільки часу його знайшли, встановили ім’я і розшукали нас. Величезне спасибі та низький уклін пошуковцям, які зробили пошук загиблих солдатів справою свого життя".

Дивіться також інші матеріали за темою "Пошуковці"

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.