На Київщині перепоховали червоноармійців, загиблих 1941 року. ФОТО

На меморіалі "Атакуючий солдат" у селі Борщів (Баришівський район Київщини) з військовими та християнськими почестями перепоховали солдатів Червоної армії, що загинули у Баришівському котлі у вересні 1941 року.

Вони були знайдені пошуковцями ВГО "Союз "Народна пам’ять" під час пошукової вахти "Пам’ять жива!".

Двох із 24-х загиблих, яких сьогодні перепоховали на меморіалі в Борщеві, пошуковцям вдалося ідентифікувати. Це сержант Гаврилов, особу якого встановили за написом на флязі, а звання – за сержантськими петлицями. Його ім’я та подробиці біографії пошуковці будуть встановлювати найближчим часом, а також спробують розшукати родичів.

 Фото: ВГО "Союз "Народна пам'ять"

Долю знайденого раніше сержанта Михайла Литовченка вдалося встановити достеменно та навіть розшукати його родичів. Уродженець Дніпропетровщини був талановитим музикантом, навчався в Київській консерваторії. У 1939 році був призваний до лав Червоної Армії та з 1941 року вважався зниклим безвісти.

З Дніпропетровська на церемонію перепоховання приїхала племінниця Михайла Ілліча Валентина Федянович, її донька Ірина та онук молодшого брата загиблого Дмитро Яковенко.  

Пошуковці урочисто передали родичам Михайла Литовченка знайдені поруч з ним особисті речі: ґудзики з його гімнастерки, значок музиканта у вигляді ліри, "смертний медальйон" та інші.

 

"Мати Михайла все життя вірила, що її син не зник без звістки, ми довго шукали його, писали багато запитів, але не отримували жодної відповіді, - розповіла племінниця Михайла Ли товченка Валентина Федянович. - Батьки так і померли, нічого не дізнавшись про долю сина. Коли нам повідомили, що Михайло Ілліч Литовченко знайшовся під Києвом, ми були дуже раді та здивовані, що через стільки часу його знайшли, встановили ім’я і розшукали нас. Величезне спасибі та низький уклін пошуковцям, які зробили пошук загиблих солдатів справою свого життя".

Дивіться також інші матеріали за темою "Пошуковці"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.