На Житомирщині врятували від мародерів залишки радянського танку Т-34

11 липня поблизу селища Корнин Житомирської області пошуковці ВГО "Союз "Народна пам’ять" спільно з Київським клубом "Червона Зірка" провели  роботи з підняття залишків радянського танку Т-34/76, знищеного ворожими військами у 1943-му році.

Виявлену на Житомирщині знахідку пошуковці врятували від мародерів, які планували здати унікальний експонат воєнного часу на металобрух, повідомляє прес-служба ВГО "Союз Народна пам’ять".

Тепер експонат буде передано до фонду Національного військово-історичного музею Міністерства Оборони України.

 

"Пошукова робота триватиме, адже є необхідність детальніше обстежити територію, з’ясувати  обставини знищення танку, встановити його номер, і звичайно, - долю його екіпажу,  -  повідомив голова правління ВГО "Союз "Народна пам'ять" Ярослав Жилкін. - На сьогодні мало що відомо про екіпаж танку. Місцеві жителі, яких ми опитали, окреслили загальну картину тих подій. Однак для достовірного встановлення даних про бійців буде проводитися робота з документами в Центральному  архіві Міноборони Росії".

За розповідями старожилів селища Корнин,  приблизно в листопаді-грудні 1943-го року в село прорвалися три радянські танки. Раптово налетіла ворожа авіація, яка згодом пошкодила танки. Один із них під час маневру потрапив у трясовину і був знищений ворогом.

 

На щастя,  через 70 років пошуковцям вдалося врятувати його частину від рук шукачів металу, і вчасно вжити відповідних заходів завдяки співпраці з МВС.  

За словами начальника Національного військово-історичного музею Владислава Таранця, правоохоронцям не завжди вдається врятувати подібні об’єкти від чорних археологів. Та й державний механізм з попередження подібної незаконної діяльності ще недостатньо розроблений.

"Такі  об’єкти, як танк, – це по суті воєнні поховання, - каже Таранець. - Можливо, екіпаж, що перебував у танку, там і загинув. У цьому сенсі такий експонат безцінний, адже він несе енергетику того часу. І хоч подібні об’єкти культурної спадщини нерідко й перебувають на приватній території, однак вони охороняються державою".

 

"Хотілося б, щоб люди розуміли просту річ: не можна ставитися до всього в грошовому еквіваленті, - переконаний Я.Жилкін, - Що ж ми будемо розказувати нашим дітям? Що покажемо в музеях наступним поколінням?.. Не знищення, а збереження історичної пам’яті  є завданням кожного покоління".

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.