У польському концтаборі для українців ушанували пам'ять жертв

У містечку Явожно (Польща) відбулися чергові поминальні заходи пам'яті в'язнів місцевого концтабору часів Польської народної республіки.

Про це ZIKy повідомив голова товариства депортованих українців "Надсяння" Володимир Середа.

На цьогорічних поминальних заходах були присутні представники Об'єднання українців у Польщі, товариств депортованих, консул України у Кракові та міська влада Явожна на чолі з мером.

Концентраційний табір у місті Явожно в часи німецької окупації Польщі був філією нацистського концтабору "Аушвіц" (вони розташовані поблизу). Спочатку в період Другої світової війни табір використовувався в основному для ув’язнення поляків та євреїв.

Феномен цього концентраційного табору полягає в тому, що після звільнення Явожна від нацистських окупантів 19 січня 1945 р. він продовжив своє існування під назвою Центральний табір праці.

Бараки, колючі дроти під високою напругою – все залишилось. Першими ув’язненими при новій владі Польщі стали німецькі полонені, а також так звані "фольксдойчі".

Володимир Середа розповів, що українська історія концентраційного табору у Явожно розпочинається 23 квітня 1947 р. – за п’ять днів до початку акції "Вісла".

В цей день на засіданні Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії приймається рішення про ув’язнення у Явожні "підозрілих українців".

24-25 квітня працівники польської служби безпеки провели масові арешти "підозрілих українців".

"Списки складались попередньо. Ув’язнення українців відбувалось без жодних правових підстав – лише за підозрою у приналежності або співпраці з українським підпіллям. У першій декаді травня 1947 року до Явожна поступив перший контингент ув’язнених українців", – зазначив Володимир Середа.

В концтаборі працювали слідчі групи, які тортурами та знущаннями вибивали свідчення в ув’язнених українців. Якщо такі свідчення було добуто, то справу направляли до військового суду.

Практично абсолютна більшість ув’язнених у цьому концтаборі українців були селянами, а головною причиною їхнього арешту була громадянська активність та життєва позиція.

Концтабір для українців у Явожні існував до березня 1949 р. За цей проміжок часу в ньому було ув’язнено майже 4 тисячі українців. З них понад 800 жінок та дітей, 22 греко-католицьких та 5 православних священиків, наголосив Середа.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.