Марина Владі та українці на Олімпіаді

Марина Владі: "Ми сидимо на трибуні, а позаду канадські українці впродовж всього матчу голосно скандують антирадянські лозунги. Тобі боляче, ти страждаєш від цієї ненависті, з якою зіштовхуєшся в усьому світі. Ми дуже засмутились, пішли зі стадіону, не чекаючи кінця матчу"

Однією з сторінок боротьби за майбутню українську незалежність, була діяльність діаспори в вільному світі. Частина з Вас напевно знала особисто св.п. Осипа Зінкевича, який протягом всього XX століття займався виданням творів українських дисидентів, брав участь в численних акціях на підтримку політв'язнів і організатором таємної мережі українців, які вивозили рукописи або фільми в вільний світ.

 

Про роль видавництва "Смолоскип" та Семінару Творчої Молоді в формуванні сучасної української літератури і в принципі, новітньої інтелектуальної еліти України ще буде написано. Мені досі незрозуміло, чому Петро Порошенко хоча би посмертно не нагородив Осипа Зінкевича Орденом Свободи, як українця, який зробив для визволення українців (у прямому й переносному сенсі) більше, ніж можна собі уявити.

Але, наразі мова не про те. Завдяки Мірко Сабличу, який нагадав про цікавий епізод з життя Володимира Висоцького та Марини Владі, вимушений був звернутися до спогадів Осипа Зінкевича.

 

19 липня 1976 року в Монреалі відбувався футбольний матч між командами СССР та Канади. Ось, що написала Марина Владі у своїх спогадах:

"Единственная грустная нотка за время, проведенное в Канаде, - это футбольный матч, в котором принимает участие сборная СССР. Тебя пригласили футболисты. Мы сидим на трибуне, а сзади канадские украинцы в течение всего матча громко скандируют антисоветские лозунги.

Тебе больно, ты страдаешь от этой ненависти, с которой вы сталкиваетесь повсюду в мире. Ты считаешь несправедливым, что спортсмены или артисты вынуждены расплачиваться за границей за политику с позиции силы, которую проводит правительство. Расстроившись, мы уходим со стадиона, не дожидаясь конца матча".

16 липня 1976 року, за три дні до згаданого матчу, Осип Зінкевич разом з побратимами провадив у Монреалі нараду ПЛАСТу, Українського олімпійського комітету (Смолоскип) та Спілки Української молоді. За результатами наради вони провели прес-конференцію для закордонних та українських журналістів, де вимагали самостійного виступу всіх українських спортсменів (поза збірною СССР).

Саме на згаданій нараді - українці планували акції проти СССР, яка окупувала Україну, під час Олімпійських ігор 1976 року. Попри політичні розбіжності, пану Осипу Зінкевичу вдалося залучити Андрія Бандеру (представника ОУН(б), професора Романа Сербина, Олега Яхна, Ярослава Пришляка (науковець та підпільник) та чимало інших авторитетних діячів. Саме на акцію українців, які продовжували боротися за свободу своєї батьківщини потрапили Володимир Висоцький та Марина Владі.

Моралі не буде. Але хто мій герой в цій історії - я знаю напевно. Без напівтонів.






Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.