Марина Владі та українці на Олімпіаді

Марина Владі: "Ми сидимо на трибуні, а позаду канадські українці впродовж всього матчу голосно скандують антирадянські лозунги. Тобі боляче, ти страждаєш від цієї ненависті, з якою зіштовхуєшся в усьому світі. Ми дуже засмутились, пішли зі стадіону, не чекаючи кінця матчу"

Однією з сторінок боротьби за майбутню українську незалежність, була діяльність діаспори в вільному світі. Частина з Вас напевно знала особисто св.п. Осипа Зінкевича, який протягом всього XX століття займався виданням творів українських дисидентів, брав участь в численних акціях на підтримку політв'язнів і організатором таємної мережі українців, які вивозили рукописи або фільми в вільний світ.

 

Про роль видавництва "Смолоскип" та Семінару Творчої Молоді в формуванні сучасної української літератури і в принципі, новітньої інтелектуальної еліти України ще буде написано. Мені досі незрозуміло, чому Петро Порошенко хоча би посмертно не нагородив Осипа Зінкевича Орденом Свободи, як українця, який зробив для визволення українців (у прямому й переносному сенсі) більше, ніж можна собі уявити.

Але, наразі мова не про те. Завдяки Мірко Сабличу, який нагадав про цікавий епізод з життя Володимира Висоцького та Марини Владі, вимушений був звернутися до спогадів Осипа Зінкевича.

 

19 липня 1976 року в Монреалі відбувався футбольний матч між командами СССР та Канади. Ось, що написала Марина Владі у своїх спогадах:

"Единственная грустная нотка за время, проведенное в Канаде, - это футбольный матч, в котором принимает участие сборная СССР. Тебя пригласили футболисты. Мы сидим на трибуне, а сзади канадские украинцы в течение всего матча громко скандируют антисоветские лозунги.

Тебе больно, ты страдаешь от этой ненависти, с которой вы сталкиваетесь повсюду в мире. Ты считаешь несправедливым, что спортсмены или артисты вынуждены расплачиваться за границей за политику с позиции силы, которую проводит правительство. Расстроившись, мы уходим со стадиона, не дожидаясь конца матча".

16 липня 1976 року, за три дні до згаданого матчу, Осип Зінкевич разом з побратимами провадив у Монреалі нараду ПЛАСТу, Українського олімпійського комітету (Смолоскип) та Спілки Української молоді. За результатами наради вони провели прес-конференцію для закордонних та українських журналістів, де вимагали самостійного виступу всіх українських спортсменів (поза збірною СССР).

Саме на згаданій нараді - українці планували акції проти СССР, яка окупувала Україну, під час Олімпійських ігор 1976 року. Попри політичні розбіжності, пану Осипу Зінкевичу вдалося залучити Андрія Бандеру (представника ОУН(б), професора Романа Сербина, Олега Яхна, Ярослава Пришляка (науковець та підпільник) та чимало інших авторитетних діячів. Саме на акцію українців, які продовжували боротися за свободу своєї батьківщини потрапили Володимир Висоцький та Марина Владі.

Моралі не буде. Але хто мій герой в цій історії - я знаю напевно. Без напівтонів.






Катерина Тарасова: Воювати з мертвими

Воювати з мертвими - нова методичка для прихильників русского мира. Напевно, це буде прецедентом в Україні - коли сквер, названий на честь людини, яка раніше захищала інтереси Запоріжжя, потім добровільно пішла захищати Україну, буде знов перейменований.

Микола Бандрівський: Як син вихідців із Тернопільщини став мером Нью-Йорка

Едвард Коч - американський політик, юрист, кінокритик і телеведучий, який аж три каденції підряд обирався мером Нью-Йорка. Чи можемо про Едварда Коча говорити, що він - наш? До певної міри так, бо його батько і мати народилися і виросли в селі Устечко поблизу Заліщик на Тернопільщині. А в часи Першої світової війни батьки Едварда Коча емігрували до США, де він, власне, й народився у 1924 році.

Марина Траттнер: Ризикована історична місія

15 лютого в Музеї шведської армії в Стокгольмі відкрилась міжнародна виставка "Перехрестя: 1000 років спільної історії Швеції та України". На виставці можна побачити Конституцію Пилипа Орлика, документи, які є контекстом Конституції, а також карти подорожі Конституції з Бендер до Стокгольму та анімацію цієї подорожі.

Ігор Полуектов: Два роки у лавах Збройних Сил України

найменше, що мені раніше хотілось, - це хоч якось і колись бути частиною армії чи державного апарату. Все недовге життя я належав собі, був самозайнятим юристом, приватником, підприємцем, самостійником у всіх сенсах. Вільною людиною, мандрівником. Але дослідження історії, яким присвятив себе з 2014 року, підказували, що це неминуче.