В Афганістані - траур за жертвами марксистського режиму

В Афганістані відбувся дводенний траур за тисячам жертв комуністичного режиму, убитим наприкінці 1970-х років.

Про це повідомляє Лента із посиланням на агенцію Франс Прес.

Траур був оголошений урядом Афганістану після публікації раніше недоступних широкому загалу списків людей, до загибелі яких в 1978 і 1979 роках були причетні афганські спецслужби.

Список був виявлений нідерландськими слідчими, які ведуть розслідування військових злочинів в Афганістані.

Про існування документа стало відомо в 2010 році після допиту одного з колишніх керівників афганської розвідки Аманулли Усмана, який у 1993 році виїхав до Нідерландів. Він, зокрема, розповів, що підписував розстрільні списки .

У ході подальшого слідства голландці вийшли на 94-річну жінку, у якої збереглися 154 сторінки зі списком людей, страчених в 1978 і 1979 роках.

У цих списках вказувалися не тільки імена жертв, а й імена їхніх батьків, фаху, місця проживання, а також власне звинувачення.

Серед людей у списку були викладачі, студенти, чиновники, офіцери і власники магазинів. Авторами документа всі вони названі "ісламськими фундаменталістами".

У квітні 1978 року внаслідок військового перевороту до влади в Афганістані прийшла марксистська Народно-демократична партія Афганістану. Вона намагалася провести реформи з секуляризації ісламської країни, що викликало невдоволення та опір значної частини традиційного афганського суспільства.

Внаслідок внутрішньопартійних конфліктів у 1979 році владу захопив один із діячів НДПА Хайфізулла Амін, представник "радикального" крила. Він не спромігся припинити збройне протистояння у країні, посиливши натомість репресії.

У грудні 1979 року в ситуацію втрутився СРСР. Радянські війська знищили Аміна, привівши до влади лідера "поміркованих" марксистів Бабрака Кармаля і залишивши для його підтримки військовий контингент.

З того часу влада в Афганістані змінювалася кілька разів, однак громадянська війна триває досі - нині між релігійними радикалами і республіканцями; останніх підтримує миротворчий контингент НАТО.

Дивіться також інші матеріали за темою "Афганістан"

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.