У Гданську встановили червоноармійця-ґвалтівника. ФОТО

На алеї Перемоги у Гданську (Польща) встановили бетонний пам'ятник - солдат у шоломі з червоноармійською зіркою збирається ґвалтувати жінку в цивільному.

Про це повідомило Trojmiasto.pl.

Персонажі скульптури мають натуральні розміри. Однією рукою ґвалтівник тримає свою жертву за волосся, іншою - пістолет, яким погрожує жінці.

Виготовлений у стилі "соціалістичного реалізму" монумент установив (без дозволу міської влади) студент місцевої Академії мистецтв Єжи-Богдан Шумчик.

Скульптор назвав свій твір "Komm Frau", що німецькою означає "Пішли, жінко". Як стверджує видання, цими словами радянські солдати зверталися до жінок, яких хотіли зґвалтувати . Очевидно, йдеться про радянський наступ у Східній Прусії [нині Калінінградська область РФ і північна Польща - ІП].

Фото: trojmiasto.pl

Скульптор встановив свою роботу на постаменті соціалістичного пам'ятника визволителям Гданська - танку Т-34.

На таких танках узимку 1945 року війська Другого Білоруського фронту Червоної армії разом із польськими союзниками вели бої з німцями за Данциґ-Гданськ, який після війни увійшов до складу соціалістичної Польщі.

Зірка і погони

Встановлену в часи Польської Народної республіки "тридцятьчетвірку" регулярно розмальовували і обписували антикомуністичними гаслами. Але "контр-скульптуру" розмістили біля танку вперше, повідомляє видання.

"Скульптура присвячена історичній правді, - зазначив автор пам'ятника. - Йдеться про долю жінки під час війни".

За словами Шумчика, він "не є русофобом" і не цікавиться політикою, тільки мистецтвом.

"Хотів показати цим твором, що досі є люди, які знають і пам'ятають історію, - сказав він. - Знаю, що скульптура вульгарна  і може бути сприйнята погано, але такою є історія".

 

Скульптура виготовлена і встановлена коштом автора. Шумчик зізнався, що планував поставити її - теж без офіційного дозволу - біля Бранденбурзьких воріт у Берліні, але не мав коштів на перевезення.

Скульптура не простояла й доби. Вранці про її появу міській поліції повідомила "обурена характером монументу" мешканка Гданська. Міська влада прибрала бетонного гвалтівника і його жертву.

Нагадаємо, в червні 2011 року у столиці Болгарі Софії невідомі розмалювали пам'ятник бійцям Третього Українського фронту, зобразивши їх у вигляді персонажів західної мас-культури.

Дивіться також: "Навіщо я народилася дівчинкою?" Спогади зґвалтованої німкені"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.