Спецпроект

Німеччина хоче забрати картини у кримського музею

У Сімферопольському художньому музеї зберігаються полотна, які до Другої світової війни входили до зібрання Музею Сюрмонд-Людвіга в Ахені. Німецька сторона запропонувала обміняти п'ять Ахенських картин, які зберігаються в Сімферополі, на полотна аналогічної епохи, рівноцінні за художнім значенням та ринковою вартістю.

Про це пише gigamir.net.

Які саме картини хоче повернути собі Німеччина, директор музею Ахена Петер ван ден Брінк не говорить. "Можу лише повідомити, що ми абсолютно свідомо вибирали не найзначніші і дорогі картини, а ті, які мають емоційне значення для жителів Ахена", - зазначив він.

Картини з обмінного фонду директор музею Сімферополя Лариса Кудряшова бачила тільки на фотографії і від коментарів утрималася. "Але якщо мова не буде йти про рівноцінний обмін, то він просто не відбудеться", - заявила директор музею.

Однак планується не тільки забрати п'ять картин, але і вимагати у Сімферополя визнати Музей Сюрмонд-Людвіга в Ахені власниками решти зібрання. Щоправда, при цьому картини будуть передані в оренду кримчанам.

Зараз у цих полотен немає статусу. Ахенські картини передали в Сімферополь в якості компенсації за важкі втрати, понесені музеєм в роки війни. Щоправда, вважається, що компенсація все ж не рівнозначна, адже до війни сімферопольський музей володів одним з найбагатших зібрань Радянського Союзу, а нацисти повністю розорили установу.

Коли розвалився Радянський союз, картини з Ахена були включені в національний музейний фонд України. Однак з точки зору міжнародного права подібна "компенсація" не є правочинною. Законним власником картин, як і раніше, є місто Ахен.

Виходить, що виставити ці картини за кордоном не можна: тоді Німеччина може вимагати їх видачі. Конфлікту не хочуть ні в Сімферополі, ні в Ахені, тому Музей Сюрмонд-Людвіга запропонував підписати з сімферопольським музеєм договір про те, що картини передаються у користування України строком на 50 років.

При этом Украина должна признать право собственности немецкого музея на картины. Как только договор будет подписан, картины можно будет выставлять в других странах. В соглашении можно оговорить право на продление его срока действия на последующие 50 лет. 

При цьому Україна повинна визнати право власності німецького музею на картини . Як тільки договір буде підписаний , картини можна буде виставляти в інших країнах. В угоді можна обумовити право на продовження його терміну дії на наступні 50 років.

Директор Ахенського музею визнав, що після закінчення договору Німеччина теоретично зможе зажадати картини назад. "Але до того часу ситуація в світі буде зовсім іншою, Україна давно буде частиною єдиної Європи ...", - підсумував ван ден Брінк.

Лариса Кудряшова поки що поставилася до пропозиції з Ахена стримано. "Це всього лише пропозиція. Ми повинні її уважно розглянути і оцінити, зокрема, з юридичної точки зору".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.