У Львові пропонують мораторій на пам'ятники Небесній Сотні

Ініціатив зі встановлення меморіальних знаків на честь загиблих під час подій на Майдані у січні-лютому 2014 року так багато, що варто ввести річний мораторій на встановлення будь-яких пам'ятників, знаків та таблиць.

Таку думку в ефірі tvoemisto.tv висловила заступник начальника управління культури Львівської міськради Ірина Магдиш.

Чиновник нагадала про народний звичай - пам'ятник на могилі померлого можна ставити не раніше, ніж через рік після його смерті.

"Народ розуміє оцю тонку межу, мусить бути якась дистанція, - зазначила Магдиш. - І вже тоді у спокійному психологічному стані, виважено, мудро та розважливо думати, яким чином і де створювати меморіал чи меморіали – це вже люди мають вирішувати".

Ще один важливий момент – перед встановленням будь-чого повинен відбутись дуже широкий, прозорий і відкритий конкурс.

"Не конкурс між собою і не приватні ініціативи, а конкурс відкритий з обов'язковим публічним обговоренням, - наголосила чиновниця. - Бо засмічувати наші міста речами, за які нам потім буде незручно, які не будуть виконувати свої функції, не варто".

За словами чиновниці, пам'ятник повинен не лише повертати до пам'яті, він повинен показувати, як жити в майбутньому, повинен учити.        

У Львові так багато ініціатив, щодо встановлення різноманітних пам'ятників, малих архітектурних форм, таблиць та знаків, що це починає перетворюватись у проблему, підкреслила замкерівника управління культури облради.

"Це робилося і далі робиться без огляду на архітектурний, історичний, урбаністичний контекст, без того, щоб поговорити з людьми і запитати, чи вони хочуть там той пам'яник чи таблицю.Люди не зважають, чи той об'єкт не вибивається з загального тла будинку, вулиці, району, чи він естетичний, чи делікатно втручається в тіло міста, чи не ріже око", – наголосила Магдиш.

Відтак, зараз у Львові чиновники разом з архітекторами, художниками і просто громадськими ативістами розробляють положення про порядок встановлення пам'ятників та пам'ятних знаків.

"Пішла просто величезна хвиля народної ініціативи зі встановлення пам'ятників, алей, фігур, таблиць на честь хлопців з Небесної Сотні, які загинули на Майдані, - зазначила чиновниця. - [Але] це матеріальний слід повинен не тільки бути у вигляді таблиць та алей".

Магдиш запропонувала ентузіастам зі створення меморіальних знаків спробувати інші варіанти увічнення пам'яті загиблих.

"Скажімо, облаштувати дитячий майданчик і написати на одній з лавочок, що це на честь Небесної сотні, - пояснила вона. - Або провести інтернет в якусь сільську школу і назвати, можливо, це смішно звучить, що це інтернет в честь Небесної Сотні. Це краще працюватиме на той результат, за який ці хлопці стояли і гинули. Вони гинули за життя, вони зовсім не гинули за смерть і за пам'ятники", – вважає Ірина Магдиш.

Інша сторона медалі, на її думку, це те, що дуже часто народна ініціатива не бере до уваги загальний план розвитку територій, загальний план району, не враховує місію і роль громадського простору як такого.

Як відомо, восени 2013 року львівський кавовий бренд профінансував пам'ятник "відкривачу кави для Європи" Юрію Кульчицькому у центрі міста. Монумент і процедура його встановлення обурили значну частину львівської громади.

У квітні 2014 року Нацбанк випустив пам'ятну медаль "Небесна Сотня на варті".

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.