Презентують книгу про "рядових" учасників Майдану

Книгарня "Є" та видавництво "Брайт Стар" запрошують на презентацію книжки Крістіни Бердинських "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

Ця книжка – блог-щоденник з Інтернету, який авторка розпочала під час Євромайдану, повідомляють організатори заходу.

Журналістка Крістіна Бердинських, поспілкувавшись 1 грудня 2013 року на Банковій із двома медичними волонтерами, написала першу історію про них на своїй приватній сторінці у соцмережі. Коли на Банковій пішов газ, ці хлопці побігли надавати швидку допомогу.

Авторка щодня зустрічала на Майдані таких прекрасних людей, як ці медики. Скромних і водночас упертих і відчайдушних, із різним рівнем доходів та освіти. Хтось із Заходу України, хтось зі Сходу.

"Мас-медіа звертали менше уваги на звичайних людей, а саме вони були енергією та духом цих подій, - зазначають організатори.

20 грудня Крістіна створила Facebook-сторінку "Єлюди-maidaners", де почала публікувати історії про майданівців та їхні фото, зроблені камерою мобільного телефону.

Вона розмовляла із заможними бізнесменами, які постачали на Майдан дрова й шини, із будівельниками, студентами, волонтерами, координаторами гарячих ліній, з тими, хто працює на кухнях, живе у наметах, художниками, музикантами, культурними діячами.

У січні-лютому 2014 року сотні волонтерів перекладали ці розповіді 17-ма мовами. Люди хотіли, щоби світ дізнався, хто насправді стоїть на Майдані.

У щоденнику "Єлюди" є записи про смерть і поранення, біль і сум, але також про взаємодопомогу, силу й мужність, натхнення та любов.

Час і місце: 2 липня о 18:00. Київ, вул. Лисенка, 3 (метро "Золоті Ворота").

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.