ТИСЯЧІ КИЯН ПРИЙШЛИ ПОПРОЩАТИСЯ ІЗ ЄВГЕНОМ СВЕРСТЮКОМ

Сьогодні у столиці відбулося прощання з відомим українським інтелектуалом, дисидентом, філософом, правозахисником Євгеном Сверстюком.

Керівництво держави Президент України Петро Порошенко та Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, Президент України 2005-2010 рр Віктор Ющенко, учасники Ініціативної групи "Першого грудня" Богдан Гаврилишин, кардинал Гузар, Мирослав Маринович, Вадим Скуратівський, Мирослав Попович, Іван Дзюба, Ігор Юхновський, дисиденти Василь Овсієнко, Йосиф Зісельс, Семен Глузман, Олесь Шевченко, письменниця Марія Матіос, співаки Святослав Вакарчук, Руслана, сестри Тельнюк, міський голова Києва Віталій Кличко, громадяни прийшли попрощатися з моральним авторитетом до Будинку вчителя і висловити свою шану і повагу.

 Кияни та столичний міський голова Віталій Кличко прийшли попрощатися із Євгеном Сверстюком

"Євген Сверстюк любив Україну, а Україна любила його. Бо з ним, великим, вона сама ставала великою. І таки справді стане великою, якщо вчитається у його книги й прислухається до його моральних максим, – сказано у прощальному слові Ініціативної групи "Першого грудня". – В цю пору прощання наше слово має лише один і найвищий сенс: це слово вдячності. Є щось особливе в тому, що Євген Сверстюк – член Ініціативної групи "Першого грудня" – помер саме 1 грудня. Це ніби його прощальний заповіт".

 Мирослав Маринович виголосив слово від імені Ініціативи Першого грудня

Євген Сверстюк – людина, що уособлювала  цілу епоху боротьби проти тоталітаризму.

"Озброєному до зубів режиму Сверстюк міг протиставити лиш своє слово. І система, жорна якої перемелювали мільйони, таки зазнала краху, від таких одиниць як Сверстюк, — сказав Голова Українського інстиутту національної пам’яті Володимир В’ятрович. — Він не спинився і після цієї найбільшої у своєму житті перемоги:продовжував досліджувати, писати, переконувати інших.

Статті, книги, зустрічі, лекції, громадська робота — все це наповнювало його життя до останніх днів. Цей світ належав йому, тому що він творив та змінював його своїми текстами та невгамовною діяльністю".

У співчутті Петра Порошенка рідним та близьким Євгена Сверстюка зазначено: "Пішла з життя людина, яка завжди залишатиметься для нас моральним авторитетом і совістю нації. У всі часи, радісні й лихі, Євген Олександрович був зі своїм народом". 

 Президент України Петро Порошенко висловлює співчуття пані Валерії, удові світлої пам'яті Євгена Сверстюка 

Євген Сверстюк усе життя боровся за правду і, не дивлячись на випробування, був переконаний: "Світ частіше посилає допомогу тому, хто бореться за правду. Все-таки правда була і залишається мовою людського спілкування: вона має своїх посланців і жерців по всьому світу".

Сьогодні варто згадати слова з його ессе "Плекання національної пам'яті": "Що робити нації, віками приниженій і безпам’ятній? Мабуть, те саме, що садівникові: саджати деревце, доглядати і поливати. Потрібні добрі садівники. Потрібні в суспільстві пошана до садівників і сіячів і честь".

Євген Сверстюк в урочищі Сандормох. Фото Володимира ЩЕРБИНИ, 1997 рік

Нагадуємо, Євген Сверстюк народився у 13 грудня 1928 року в селі Сельце на Волині. 1952-го Сверстюк закінчив філологічний факультет Львівського університету. Згодом закінчив аспірантуру Інституту психології, та до захисту кандидатської дисертації його не допустили. Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу "Вітчизна". Неодноразово його звільняли з роботи з політичних мотивів.

У 1960-ті Євген Олександрович організовував або брав активну участь в усіх літературних вечорах, зборах, які на той час мали напівлегальний характер і вважалося небезпечною антирадянською діяльністю. У самвидаві поширювали його есе "З приводу процесу над Погружальським", "Собор у риштованні", "Іван Котляревський сміється", "Остання сльоза" та інші.

14 січня 1972-го був заарештований. Через рік за свої твори та виступи засуджений за статтею "Антирадянська агітація і пропаганда" на максимальний термін — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. "Щастя спiзнати суворiсть i вагу великих слiв — правда, честь, обов'язок, слiв, що становлять морально-етичнi пiдвалини, суть мого свiтогляду. Честь, що оплачується кров'ю, гiднiсть, що є передумовою життя, iстина, до якої йдуть з безстрашнiстю дослiдника — без ґарантiї повернутися", — казав Євген Олександрович у "Останньому слові" на суді, яке потім широко розійшлося у самвидаві.

Відбував термін у Пермських таборах, де брав участь у численних акціях протесту, голодуваннях і страйках. На засланні у Бурятії працював столяром геологічної експедиції. Прибувши 1983-го до Києва, працював за тим самим фахом, та за п’ять років позбувся і цієї роботи — бо по поверненні знову брав участь в усіх протестних акціях. З 1989-го — активний учасник національно-демократичного руху в Україні,  редактор християнської газети "Наша віра", президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. 1993 року захистив докторську дисертацію з філософії на тему "Українська література і християнська традиція" у Вільному Українському університеті в Мюнхені. Був дійсним членом Української Вільної Академії Наук у США. Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1995 року, кавалер ордену Свободи.

Входив до Ініціативної групи "Першого грудня". Автор книжок і численних статей з літературознавства, психології та релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.

До останніх днів життя виступав перед молоддю, брав участь у громадських обговореннях, давав інтерв’ю та коментував для преси дражливі питання сьогодення.

Читайте статті та колонки Євгена Сверстюка:

Волинь. Спогад війни

Пам’ятник бандерівцеві

Плекання національної пам’яті

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.