Пішов з життя відомий націоналіст-державник, політв'язень Григорій Приходько

Народився Григорій Приходько 20 грудня 1937 року в с. Олександрополь Синельниківського р-ну Дніпропетровської обл. у родині селян – нащадків запорозьких козаків.

Дитинство і юність — характерні для покоління, що народилося за часів сталінського терору і бачило війну, не встигши ні перед ким завинити.

Почуття протесту проти несправедливостей світу і ригористичне несприйняття брехні й примітивізму суспільного життя зумовлені духом непокірности, що панував у родині, і реаліями суспільного устрою.

Тому особисте життя не було його самоціллю. Воно було підпорядковане зміні світу.

Пошук шляхів впливу на суспільство зрештою привів до висновку про необхідність включитися в процес зміни ідеології, подолання стереотипів влади і суспільства, що склалися в умовах тривалого пригноблення українського народу.

Виходячи з того, що суспільний дух, місце людини в суспільстві і права людини в умовах імперії є похідними від рівня свободи нації, Приходько спрямував свої зусилля саме на націю, на її державне втілення.

Тому він вважав себе націоналістом-державником і, водночас, дисидентом. На думку Приходька, права людини і права держави лежать у різних площинах і не перетинаються.

Держава має права тільки щодо інших держав. Усередині країни держава, як похідна від суспільства, прав не має. Вона має обов’язки і несе відповідальність перед своїми громадянами, які її легітимізують, утримують і захищають.

Якщо держава пригнічує людину, то це означає, що суспільство, громадяни або втратили контроль над державою, або погодилися на її панування.

Але це правильно для національної держави. Імперія, якою був СРСР, виникає внаслідок завоювання з подальшою колонізацією завойованих територій і закріпаченням народів.

Оскільки імперія тримається силою метрополії, тобто запереченням національної свободи, то реалізація прав людини в ній можлива лише через повалення влади сили, тобто лише через руйнацію імперії. Боротьба за права людини в імперії має сенс як інструмент зруйнування імперії.

Григорій Приходько закінчив Одеський інститут інженерів зв’язку (1959 – 1964). Офіцер, служив у війську.

Уперше заарештований 27 грудня 1973 р. в Калузі. Йому інкримінували розповсюдження двох листівок. І хоча листівок було всього 7 примірників і в них не було закликів ні до насильства, ні до повалення влади, він був засуджений 10 липня 1974 р. за ст. 70 КК РРФСР до п’яти років позбавлення волі.

Його дії суд кваліфікував як "антирадянську агітацію і пропаганду з метою підриву й ослаблення радянської влади". Карався в таборі суворого режиму № 36 у Пермській обл. та у Владимирській тюрмі.

Удруге заарештований 1 липня 1980 у своєму селі на Дніпропетровщині. Арешт викликаний зверненням Приходька до Голови КГБ СРСР Ю. Андропова з вимогою не допустити запроторення Івана Сокульського (заарештованого 11.04.1980) до психлікарні, а якщо дисидент Сокульський (член Української Гельсінкської групи) дійсно вчинив злочин, то судити його відкритим судом, оскільки закриті суди у справах про антирадянську пропаганду й агітацію законом не передбачені.

У день одержання канцелярією Андропова цього звернення Проходько був заарештований і 7 – 13 січня 1981 р. засуджений разом із Сокульським до 5 р. ув’язнення в тюрмі, 5 р. у таборах особливого режиму з подальшим засланням на 5 р.

Дії обох суд кваліфікував за ст. 62 ч. 2 КК УРСР, визнав їх особливо небезпечними рецидивістами. Карався в Чистопольській тюрмі та в таборі особливого (камерного) режиму ВС-389/36 у сел.. Кучино Пермської обл.

Звільнений Приходько 8 липня 1988 р. у зв’язку з ліквідацією таборів для політв’язнів та зміною внутрішньої політики в СРСР.

Після звільнення жив у Львові й активно включився в національно-визвольну боротьбу українців. Одружився з Андріяною Дячишин. У лютому 1989 починає видавати й редагувати нелегальний журнал "Український час", який орієнтував українців на боротьбу за свою державу.

У жовтні 1989 створює першу в новітній історії України політичну організацію — Українську Національну партію, яка порушила панівну тоді однопартійність і викликала з весни 1990 р. вибухоподібне народження багатьох партій. Кінцевою метою УНП було завоювання народом національної незалежності і відродження Української держави у формі Української Народної республіки.

У липні 1990 р. Приходько став учасником створення Української Міжпартійної Асамблеї (УМА), яка відкидала парламентський шлях здобуття незалежності й орієнтувала на революційні дії через створення органів державного самоуправління народу.

За п’ять місяців діяльності УМА зареєструвала 2,5 млн. громадян Української Народної Республіки. З 1 липня до 22 грудня 1990 р. Приходько був головою Національної Ради УМА.

Після проголошення незалежності у зв’язку з тяжкою хворобою Приходько відійшов від практичної політики і зайнявся політичною публіцистикою, що торкається проблем української держави.

З лютого 1989 р. до 1998 р. видає і редагує незалежний політологічний журнал "Український час", у 2000 – 2001 рр. – голова правління громадської організації „Інститут сучасного громадського менеджменту".

3 2003 року – член редакційної ради журналу „Воля і Батьківщина" і постійний автор у цьому журналі. Автор понад 100 статей, зокрема: "Основний закон перехідного періоду" (1994), "Політико-правові суперечності в проекті Конституції" (1996), "Україна – рік 1997. Ідеологія і пріоритети національного лідера" (1997), "Український парламентаризм в соціальному контексті" (1998), "Українська міжпартійна асамблея: виклик системі" (1998).

З 1994 на пенсії за інвалідністю. Жив і помер у м. Бібрка Львівської обл.

Колишні політв’язні висловлюють глибокий жаль за втратою побратима і посилають співчуття його родині та близьким друзям.