В УІНП розкажуть про декомунізацію за місяць до дедлайну

Навіщо потрібно перейменовувати вулиці? Хто визначає, які саме назви отримають наші вулиці? Чи може місцева влада “домовитися”, аби уникнути перейменування? Чи є шанс “перейменувати” на ту саму назву?

Про це та про практичний бік справи — гроші та документи — розкажуть фахівці Українського національного інституту на прес-конференції.

Адже до завершення чергового етапу виконання законів лишається рівно місяць: до 21 листопада 2015 року пропозиції щодо зміни назв населених пунктів місцеві ради мають подати до Верховної Ради України.

Відтоді, коли вступили в дію закони про декомунізацію, Український інститут національної пам’яті як ініціатор цих законів тримає руку на пульсі їх впровадження.

Співробітники уважно слідкували за реакцією суспільства у медіа, під час безпосередніх зустрічей у регіонах країни а також аналізували сотні звернень, які отримують з усієї країни.

Учасники:

Олександр Зінченко, радник Голови Українського інституту національної пам’яті

Сергій Рябенко, фахівець із правового забезпечення Українського інституту національної пам’яті

Богдан Короленко, керівник відділу аналізу регіональних особливостей Українського інституту національної пам’яті

"Найбільше запитань виникає щодо перейменувань вулиць та населених пунктів. По всій Україні поширювали "страшилки", наче треба змінити купу документів власності, перереєструвати автомобілі і навіть змінити номери на них.

Проте найголовніше суспільство не зауважило: навіщо необхідні порахунки із тоталітарним минулим. А це питання цінностей – що для українського суспільства є добром, а що є злом. Зрештою, тоталітаризм та добробут несумісні", — каже радник Голови Українського інституту національної пам’яті Олександр Зінченко.

Співробітники інституту багато їздили країною з лекціями, брали участь у нарадах та дискусіях, опрацьовували офіційні звіти, надіслані обласними державними адміністраціями. Відтак, зібрали цілу колекцію справжніх та уявних "страхів" декомунізації.

"Одним із "хітів" стали плітки, що ті, хто живе на перейменованих вулицях не зможуть проголосувати на виборах або отримати субсидію. Також старших людей залякували чутками, що ветерани не зможуть носити свої військові нагороди, а країною прокотиться хвиля знищення пам’ятників на могилах радянських солдат.

У деяких містах навпаки – цілком серйозно обговорювали, що там нічого перейменовувати не будуть, бо міське керівництво з кимсь домовилося про це у столиці", - розповів Зінченко.

Прес-конференція "Міфи, "страхи" та перші результати декомунізації. Місяць до дедлайну"

20 жовтня (вівторок), 12:00

Місце: "Главком" (м. Київ, вул. Шовковична, 8/20)

І. Б.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.