Презентували книгу "Майдан від першої особи. 45 історій". ФОТО

У Києві презентували книгу "Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності".

Захід було організовано спільно з MediaHub, повідомили в Українському інституті національної пам'яті.

"Це наша окопна правда, яка стане, коли вiйна завершиться, новим нашим наративом", – наголосила письменниця Оксана Забужко.

 

 Художник Андрій Єрмоленко переконаний – ми мусимо пам'ятати Майдан:

"Там зароджувалася нинішня армія. Влада вчила нас, як протистояти, як ставати сильнішими, як брати в руки зброю. На Майдані я побачив, як з митців перетворюються на воїнів. На Майдан ми йшли за справжністю. Найлегше сьогодні сказати, що Революція Гідності відбулася для того, щоб змінилися правлячі еліти. Насправді 1 грудня країна вийшла на війну.

Ми вже тоді зрозуміли, що Росія проти нас розпочала війну. Зараз кажуть про розчарування. Ми ж не ображаємося на лікаря, якщо він діагностує в нас хворобу. Майдан поставив діагноз цілій країні. Немає чого зневірюватися, потрібно продовжувати лікувати суспільство".

У рамках проекту "Майдан: усна історія" Українського інституту національної пам’яті та ГО "Фонд збереження історії Майдану" вже записано понад 500 спогадів. Вибрані з них склали книжку "Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності".

Також деякі з цих спогадів увійшли до книги "Вогонь Майдану. Щоденник революції. 21 листопада 2013 – 22 лютого 2014", яку представляють у цей самий час у Варшаві.

 

Ця книга – результат півторарічної роботи, розповіла координатор проекту Тетяна Ковтунович.

"Коли Майдан ще стояв, співробітники УІНП ходили туди й записували спогади людей, а з літа 2014-го ми запрошували учасників Революції в Інститут і продовжували фіксувати їхню пам'ять про Революцію Гідності. Назбирали близько 600 спогадів. Книга представляє увесь спектр Майдану".

 

Актор і "голос Майдану" Євген Нищук нагадав:

"Нам завжди дорікали, що незалежність нам легко далася. У 2013-му ми понесли страшні жертви.

Більшість хлопців я знав особисто. Тепер суспільство каже: ми не так живемо. Вибачте, але ці хлопці вмирали не за тарифи на газ. Це була Революція Гідності".

 "Ми побачили суспiльство iнших людей, а можливо перших. Людей з синьо-жовтими стрiчками. Тих, хто посмiхається i прагне кращого", – сказав Павел Боболович.

 Про свій досвід розповіли також Голова УІНП Володимир В’ятрович, народний депутати Юрій Дерев’янко та Ігор Луценко, юрист Дмитро Гузій та інші.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.