Презентували книгу "Майдан від першої особи. 45 історій". ФОТО

У Києві презентували книгу "Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності".

Захід було організовано спільно з MediaHub, повідомили в Українському інституті національної пам'яті.

"Це наша окопна правда, яка стане, коли вiйна завершиться, новим нашим наративом", – наголосила письменниця Оксана Забужко.

 

 Художник Андрій Єрмоленко переконаний – ми мусимо пам'ятати Майдан:

"Там зароджувалася нинішня армія. Влада вчила нас, як протистояти, як ставати сильнішими, як брати в руки зброю. На Майдані я побачив, як з митців перетворюються на воїнів. На Майдан ми йшли за справжністю. Найлегше сьогодні сказати, що Революція Гідності відбулася для того, щоб змінилися правлячі еліти. Насправді 1 грудня країна вийшла на війну.

Ми вже тоді зрозуміли, що Росія проти нас розпочала війну. Зараз кажуть про розчарування. Ми ж не ображаємося на лікаря, якщо він діагностує в нас хворобу. Майдан поставив діагноз цілій країні. Немає чого зневірюватися, потрібно продовжувати лікувати суспільство".

У рамках проекту "Майдан: усна історія" Українського інституту національної пам’яті та ГО "Фонд збереження історії Майдану" вже записано понад 500 спогадів. Вибрані з них склали книжку "Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності".

Також деякі з цих спогадів увійшли до книги "Вогонь Майдану. Щоденник революції. 21 листопада 2013 – 22 лютого 2014", яку представляють у цей самий час у Варшаві.

 

Ця книга – результат півторарічної роботи, розповіла координатор проекту Тетяна Ковтунович.

"Коли Майдан ще стояв, співробітники УІНП ходили туди й записували спогади людей, а з літа 2014-го ми запрошували учасників Революції в Інститут і продовжували фіксувати їхню пам'ять про Революцію Гідності. Назбирали близько 600 спогадів. Книга представляє увесь спектр Майдану".

 

Актор і "голос Майдану" Євген Нищук нагадав:

"Нам завжди дорікали, що незалежність нам легко далася. У 2013-му ми понесли страшні жертви.

Більшість хлопців я знав особисто. Тепер суспільство каже: ми не так живемо. Вибачте, але ці хлопці вмирали не за тарифи на газ. Це була Революція Гідності".

 "Ми побачили суспiльство iнших людей, а можливо перших. Людей з синьо-жовтими стрiчками. Тих, хто посмiхається i прагне кращого", – сказав Павел Боболович.

 Про свій досвід розповіли також Голова УІНП Володимир В’ятрович, народний депутати Юрій Дерев’янко та Ігор Луценко, юрист Дмитро Гузій та інші.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.