Як українці в тюрмі НКВД листувалися через... посуд. ДОКУМЕНТ

Не маючи іншого способу спілкування українські політв’язні у Станіславській (нині Івано-Франківськ) тюрмі НКВД писали один одному листи на посуді.

Унікальний зошит із виписками "тюремної пошти" 1939-1941 років оприлюднено на Е-архіві визвольного руху</a>.
Написи на посуді були зроблені українською та польською мовами.
Частково із них можна дізнатися справжні імена ув'язнених та місцевості, з яких вони походили. Проте багато хто підписувався лише ініціалами.
"В "листуванні" ув'язнені намагались знайти земляків, дізнатись про долі родичів та свої особисті справи поза тюрмою. Вони вітали та підтримували один одного, обговорювали ведення слідства та його результати, іноді навіть закликали до непокори та готовності боротися далі", — розповів керівник Архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.
Записи з посуду переніс у зошит економіст в’язниці Дмитро Храбатин у 1941 році. Він зробив це на прохання голови міського суду, громадсько-політичного діяча Михайла Литвиновича, донька якого і зберегла документ.
 
Деякі приклади з "тюремної пошти":
"Гальо.
Хто є з Долинського району прошу відізватись. Петрушка Петро село Белеїв хто з близьких сіл Белеєва відізвіться"
----

"К. 41 Б. С.

Хлопці мене видав Капусняк. Здоровлю знайомих"
----
"Оля С. і Надія Б. кара смерти Маруся Г. вже з нами по касації дістали 10 літ.

Рунда"

----

"Привіт!! Смертників до К. 33.

Друзі Ордену! Базар-Маківка-Крути дають Вам приказ хоча в тюрмі однак в стано боєвої готовності не тугою а бажанням в танкові смерти добудете Волю.
Друзі Ордену! Смертники І."
На думку істориків, надання відкритого доступу до цього унікального документа допоможе українцям дізнатись про долі родичів, ув'язнених в Станіславській тюрмі НКВД. А для дослідників це — можливість опрацювати надзвичайно цікаве джерело з історії радянських репресій в Західній Україні.
Документ можна переглянути та завантажити на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням.
Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23143 документів.
І. Б.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.