В Києві відкрилася виставка про українське жіноцтво за кордоном

У Київському міському будинку учителя відкрилася документальна виставка "Українське жіноцтво за кордоном".

В експозиції представлені документи Центрального державного архіву зарубіжної україніки, що  інформують про активну громадську, культурно-освітню та соціально-харитативну діяльність українського жіноцтва за кордоном.

Виставка розкриває долі таких яскравих представниць українського жіноцтва за кордоном, як Софія Русова, Ольга Басараб, Наталія Полонська-Василенко, Валерія О’Коннор-Вілінська, Зінаїда Вітвицька, Наталія Пазуняк, Олександра Сулима-Бойко, Стефанія Савчук, Марія Квітковська, Лідія Бурачинська та інших.

Організація державного відродження України під час маніфестації, організованої до тижня поневолених націй, 1978 р.

Відвідувачі отримають можливість ознайомитися з невідомими широкому загалу документами 16-и українських жіночих організацій, що діяли у 9-х державах на 4-х континентах світу.

Серед них Український жіночий союз в Чехословаччині, Союз українок-емігранток у Польщі, Союз українок Франції, Об’єднання українських жінок в Німеччині, Товариство українських жінок ім. Олени Теліги в Англії, Український Золотий Хрест (США), Союз українок Америки, Організація українок Канади ім. Ольги Басараб, Ліга українських католицьких жінок Канади, Комітет українок Канади, Об’єднання жінок ліги визволення України (Канада), Організація українок "Відродження" в Аргентині, Союз українок в Австралії, а також Світова федерація українських жіночих організацій.

Вхід вільний. Виставка триватиме до 31 березня 2016 р.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.