Спецпроект

АНОНС:У Києві проведуть круглий стіл «Масовий голод 1946-1947 – трагедія і пам’ять»

Спричинений діями комуністичного тоталітарного режиму масовий голод 1946-1947 років є великою трагедією Українського народу. Цього року виповнюються її 70-ті роковини.

Проте, порівняно із Голодомором 1932 – 1933 років, багатьом питанням, пов’язаним з тими подіями, дослідники та громадськість приділили значно менше уваги. Тож існує необхідність глибокого обговорення проблем, пов’язаних із дослідженням масового голоду 1946-1947 років та сучасних підходів до вшанування пам’яті жертв трагедії.

Питання, що пропонуються до обговорення:

·        стан наукових досліджень масового голоду 1946 – 1947 років;

·        післявоєнний масовий голод і Голодомор 1932 – 1933 років – спільне і відмінне;

·        масовий голод 1946 – 1947 років в національній пам’яті.

У круглому столі візьмуть участь провідні науковці, а також представники органів влади та громадськості. Зокрема, Станіслав Кульчицький, Василь Марочко, Володимир В’ятрович, Наталя Левчук, Олеся Стасюк.

У рамках круглого столу відбудеться презентація фотодокументальної виставки "Масовий голод 1946-1947 років в радянській Україні".

1 червня 2016 року, 14.00

Місце:  Національний музей "Меморіал жертв Голодомору",  м. Київ, вул. Лаврська, 3

Організатори заходу:  Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Асоціація дослідників голодоморів в Україні.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.