АНОНС: У Києві презентують книгу про мистецтво на барикадах Майдану

21 листопада Український інститут національної пам'яті презентує книгу "Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах" до третьої річниці Революції Гідності.

До цього випуску збірника увійшли спогади митців, що представляють різні жанри, види та напрями мистецтва. У спогадах творчих людей відображено їхній суб’єктивний досвід пережитого та узагальнені міркування про роль мистецтва у протестних акціях Революції Гідності

На вечорі йтиметься про Революцію Гідності та про мистецтво, яке її супроводжувало. Кожен з учасників проекту "Майдан: усна історія" зможе поділитися власними спогадами, емоціями та творчими надбаннями. 

 

Учасники: 

Володимир В’ятрович, історик, громадський діяч, 

Тетяна Гузенко, заступник директора Департаменту – начальник управління інформаційної політики та комунікацій Департаменту суспільних комунікацій КМДА 

Андрій Курков, письменник, кіносценарист, викладач, 

Олександр Ірванець, письменник, 

Олександр Ярмола, Дмитро Кушнір – гурт "Гайдамаки", 

Олександр Мельник, художник, 

Марина Соченко, художник, старший викладач Національної академії образотворчого мистецтва, 

Олександр Тимошенко, фотохудожник, 

Ігор Пошивайло, Генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності,

Василь Рожко, музейник, 

Ірина Земляна, авторка пісні "Вітя, чао!",

Ольга Сало, дизайнер, громадська активістка, 

Таїсія Мельник, художник, перформер. 

21 листопада, 18.00

Місце: Український дім (м. Київ, вул. Хрещатик, 2).

Організатор: Український інститут національної пам’яті.

Вхід вільний

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.