З’явилася науково-популярна книга про українську історію Криму

Видавництво К.І.С. видало збірник історичної публіцистики "Наш Крим: неросійські історії українського півострова".

Про це "Історичній правді" повідомив упорядник та один із авторів збірника Сергій Громенко.

Автори позиціонують свій витвір як засіб проти російської пропаганди. А саме міфу про Крим як про "ісконну русскую землю", що "завжди належала Росії".

"Автори цієї книги, відомі науковці та публіцисти, не ставлять за мету замінити російський історичний міф іншим — українським чи кримськотатарським, — а прагнуть показати минуле півострова у всій його складності та різноманітності", — повідомляється в анотації до книги.  

 

Статті збірки охоплюють період від становлення Кримського ханства і до відновлення української незалежності у 1991 році.

Авторський колектив: Ярослав АнтонюкГульнара БекіроваПетро ВольвачВладислав ГрибовськийСергій ГроменкоВадим ДжувагаАндрій ІванецьОлеся ІсаюкВахтанг КіпіаніБогдан Короленко,Олена ЛюбовецьМаксим МайоровРостислав ПилявецьЯрослав ТинченкоВіктор ТрегубовСтаніслав Цалик.

Завантажити видання можна на сайті Українського інституту національної пам’яті.

Зміст

Історія Криму між міфом та реальністю

Розділ 1. Кримський ханат і його сусіди XV ст. — 1783 р.

Сергій Громенко. Як козаки з кримськими татарами від турків Крим боронили 
Владислав Грибовський. Ханська Україна
Владислав Грибовський. Запорожці та завоювання Криму Російською імперією
Вадим Джувага. Одна з перших депортацій імперії.Як кримськими греками заселили Дике Поле
Богдан Короленко. "Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно руськім" 
Станіслав Цалик. "Решилися Мы взять под державу Нашу полуостров Крымский"
Богдан Короленко. Шагін-Гірей.Сокіл, впольований двоголовим орлом


Розділ 2. В тіні двоголового орла 1783–1917 рр.


Станіслав Цалик. Росії заборонили мати флот на Чорному морі
Ростислав Пилявець. Севастополь — місто української слави. Про українців у Кримській війні 
Гульнара Бекірова. Левко Симиренко:  "У Криму я ніби знайшов свою другу батьківщину" 
Гульнара Бекірова. "Великий вчитель". Ісмаїл Гаспринський
Станіслав Цалик. Дерев’яний паркан відділяв чоловічий пляж від жіночого

Розділ 3. У вихорі революції 1917–1920 рр.

Сергій Громенко. Ant Etkenmen (Я Поклявся): Номан Челебіджіхан
Гульнара Бекірова. Джафер Сейдамет
Ярослав Тинченко. Український флот і кримське питання у 1917–1918 роках 
Олеся Ісаюк. Операція "Флот для України"
Андрій Іванець. Українсько-кримськотатарський союз революційного часу
Андрій Іванець. Проти "Єдиної і Неділимої". Українське підпілля в армії Врангеля


Розділ 4. Міжвоєнне двадцятиліття 1921–1941 рр.

Гульнара Бекірова. "…Населення, особливо сільське і головним чином татарське, відчуває сильну нестачу і майже приречене на голодну смерть".
Гульнара Бекірова. Кримська АРСР. 
Гульнара Бекірова. Велі Ібраїмов.
Гульнара Бекірова. Розстріл 17 квітня 1938 року. 

Розділ 5. Кривава земля, спустошена земля 1941–1954 рр.

Ярослав Антонюк, Сергій Громенко. Тризуб над півостровом: ОУН у Криму.
Гульнара Бекірова. "Изгнали всех бессудно и бесправно…". 
Сергій Громенко. Кримські татари — ціна війни, ціна миру. 
Віктор Трегубов. Про малі народи замовте слово.
Сергій Громенко. Вітчим народів.Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму. 
Гульнара Бекірова. Якщо не буде Чорного моря, не буде Криму, чи не буде Ай-Петрі, для чого мені тоді жити? 
Вахтанг Кіпіані. Цікаві книжки. Российская Федерация против Мустафы Джемилева. Омский процесс.

Розділ 6. За київським часом 1954–1991 рр.

Петро Вольвач. Чи став би Крим орденом на грудях планети, якби не українські мозолі?.
Сергій Громенко. Кримський якір: Що стояло за передачею півострова у 1954 році. . 
Гульнара Бекірова. Петро Григоренко. 
Гульнара Бекірова. Живий смолоскип над Кримом. 
Олена Любовець. Фантомні болі Імперії. Чи могла Україна втратити Крим у 1990-х?. 
Гульнара Бекірова. II Курултай кримськотатарського народу. 

Замість післямови
Сергій Громенко, Богдан Короленко, Максим Майоров. Справді наукова та об’єктивна? Рецензія на: "История Крыма". — М.: Олма, 2015. — 464 с.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.