Зі шкільної програми з історії Польщі хочуть вилучити постать українофоба й антисеміта

Міністерство національної освіти Польщі подало на обговорення проект нової програмної основи з історії. У ній не знайшлося місця для Романа Дмовського та кількох інших важливих для польської незалежності постатей.

Про це йдеться в колонці засновника порталу historia.org.pl Войцеха Духа. Міністерство національної освіти подало на розгляду проект, з якого вилучили ім’я Романа Дмовського.

Відповідно ж до поки чинних програмних основ з історії для початкових шкіл, у розділах, що стосуються відродження Польської держави, "учень збирає інформацію про заслуги для Польської держави Юзефа Пілсудського і Романа Дмовського".

Вище цитований фрагмент навчальної програми замінено іншим: "Учень розміщує в часі та розповідає про Юзефа Пілсудського і його солдатів".

Постать Романа Дмовського в історії боротьби за незалежність Польщі в ХХ ст є справді непересічною.

"Діяльність Романа Дмовського в якості голови Польського національного комітету, очільника однієї з найбільших польських політичних сил – "ендеції" (національної демократії) фактичного керівника польської делегації на Паризькій мирній конференції ставлять його на одне з провідних місць серед осіб, яким Польща завдячує здобуттям незалежності у 1918 р., – говорить асистент кафедри історії Центральної та Східної Європи КНУ ім. Т. Шевченка Артем Папакін.

Окрім Дмовського нові програмні основи обійшли увагою таких діячів, які вважаються великими героями польської незалежності: Войцех Корфанти (політичний діяч, який боровся за приєднання Верхньої Сілезії до Польщі), Вінцентій Вітос (тричі прем’єр-міністр Польщі) та Ігнацій Дашинський (перший прем’єр-міністр відновленої Польщі, маршалок Сейму – соціаліст).

У зв’язку з цим, пише Дух, це призведе до продовження міфу, що поляки завдячують здобуттям своєї незалежності 1918 року виключно Пілсудському.

"Погляди Дмовського впливали на зовнішню політику Польщі, де "інкорпораційна" концепція Дмовського боролася з "федеративною" Пілсудського. Ризький мирний договір, що поділив українські і білоруські землі між Польщею та радянською Росією, був якраз тріумфом "інкорпораційної" концепції: Польща отримала території з непольським населенням, яке намагалися асимілювати", – коментує Папакін.

Захисники міністерського проекту стверджують, що викреслення прізвища Дмовського не означає, що в школі вчителі не обговорюватимуть його вклад у здобуття незалежності.

Їх аргументом є те, що програма передбачає, що "учень оцінює польські збройні та дипломатичні зусилля та перелічує державотворчу працю під час війни".

Захисники Дмовського переживають, що він уже не буде ключовою постаттю в історичній освіті молодих поляків, так я це є зараз.

Водночас, за словами Артема Папакіна, заслуги Романа Дмовського перед батьківщиною затьмарені його ксенофобськими поглядами.

Він, зокрема, був антисемітом, а також не вважав українців та білорусів за окремі нації, здатні жити у власних державах. Крім того, до 1917 р. Дмовський стояв на відвертих проросійських позиціях

"Вочевидь, такі деталі біографії і спричинили його викреслення з частини шкільної програми", – переконаний історик.

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.