АНОНС: У Києві прочитають лекцію "Євген Чикаленко — свідок Української революції"

У Національному музеї історії України розкажуть про революційні події доби УНР. У фокусі лекції - "Щоденник" Євгена Чикаленка.

Про "Щоденник" Євгена Чикаленка оповідатиме Інна Старовойтенко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства.

"Щоденник" — це унікальний особистий літопис подій Української революції. Це - одне з найбільш докладних свідчень буремної доби. Проте це не тільки свідчення, але і одна з перших спроб проаналізувати поразки революційного процесу, дати персональні оцінки провідникам революції.

 

Євген Чикаленко є одним із найяскравіших діячів українського національного руху кінця ХІХ—початку ХХ ст.

Виходець з поміщицької родини, він ще в шкільні роки познайомився з майбутніми корифеями українського театру, а зі студентських років брав участь у діяльності української громади та зазнав переслідувань царського режиму.

Успішний агроном і новатор ведення сільського господарства, він також був активним діячем національного руху, видавцем, виступав меценатом багатьох українських культурницьких проектів.

У часи Української революції Чикаленко брав участь у важливих державних нарадах, отримував пропозиції щодо державних посад, проте відхиляв їх. У цей час він активно листувався з провідними українськими політиками Володимиром Винниченком, Андрієм Ніковським, Сергієм Єфремовим, Петром Стебницьким, сином Левком Чикаленком.

Водночас він вів свій "Щоденник", у якому, відтворюючи канву важливих фактів, давав і перші прогнози щодо перспектив українського державотворення, оцінював політичні акції, висловлювавставлення до політичних курсів української влади та її провідників.

Робота над "Щоденником" активно тривала і в Галичині, куди Чикаленко був змушений переїхати через захоплення більшовиками Києва.

Субота, 21 січня, 16:00.

Місце: Національний музей історії України (м. Київ, вул. Володимирська, 2)

Вхід до музею на лекцію 30 грн. Прохання попередньо зареєструватися за формою.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.