На Прикарпатті знайшли криївку надрайонного проводу ОУН

У Калуші розкопали криївку. Всередині знайшли близько 30-ти набоїв до пістолета-кулемета ППШ та з десяток гільз 7,62.

Найімовірніше, з цієї криївки підпільники відстрілювалися. Бій, очевидно, був запеклим, повідомляє "ГалІнфо".

Місцезнаходження криївки калуські дослідники шукали з минулого року. Кілька тижнів тому вони спробували розкопати місце, де могла бути криївка. Проте тривала робота виявилася марною.

 

Як повідомив один із учасників розкопок, боєць АТО Роман Король, це не був справжній бункер:

"Це був, або незавершений бункер, або ж бункер, який помітили ще до того, як його накрили. На тому місці ми нічого не знайшли".

 

До другої спроби розкопок активісти підходили з деякою пересторогою, побоюючись, що і цього разу можуть помилитися з місцем. Проте, з деякими зусиллями їм вдалося знайти калушанина, який показав приблизне місцезнаходження криївки.

Носій цієї інформації, Ігор Петрів, пригадав, що батьки свого часу показували йому сховок. Мама 59-річного калушанина була зв'язковою і свого часу навіть відбувала покарання за зв'язки з УПА.

 

Тепер шестеро дослідників таки натрапили на криївку. Вже надвечір вони переконалися, що знайшли те, що шукали. Відкопати, зокрема, вдалося близько 30-ти набоїв до ППШ та з десяток гільз 7,62, а також кулі, цвяхи, дошки тощо.

 

"Одразу видно, що тут йшов запеклий бій. Хлопці відстрілювалися із бункера, бо там ми знайшли чимало гільз. Деякі набої є невистріленими" – розповідає Роман Король.

 

Дослідники переконані, що знайшли місце, де відбувався бій 6 вересня 1945 року. Тоді було вбито шістьох воїнів УПА. В офіційних актах цей бій назвали "операцією по ліквідації групи бандитів".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.