8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Українсько-Німецька Історична Комісія - унікальний спільний українсько-німецький академічний проєкт історичного взаєморозуміння. Проєкт, що присвячений переосмисленню та опрацюванню спільного минулого заради спільного майбутнього.

У цьому році міністерства закордонних справ України та Німеччини мають намір оголосити про відновлення патронату над комісією на паритетних засадах. Ми переконані: саме зараз, коли Росія намагається переписати історію Європи ХХ сторіччя заради того, щоб перекреслити географію Європи XXI сторіччя, наш спільний голос історичної правди має лунати гучно та впевнено.

Написання світлого майбутнього можливе лише через правдиве висвітлення темних сторінок минулого. Цього принципу дотримується ґрунтовна стаття Комісії, написана 7 українськими та 7 німецькими істориками спеціально до 8 травня 2024 року. В Німеччині статтю німецькою мовою публікує Frankfurter Allgemeine Zeitung.

Цим текстом Українсько-Німецька Історична Комісія відкриває нову сторінку суспільної дискусії про історичну памʼять та історичну відповідальність. Разом із новою сторінкою своєї важливої діяльності.

Олексій Макеєв,  Надзвичайний і Повноважний Посол України в Німеччині

Мартін Єґер, Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні

8 травня 2024 виповнюється 79 років від дня закінчення Другої світової війни в Європі. Вже втретє ми відзначаємо цю річницю під час нової великої війни в Європі — російської війни проти України.

Багато часу минуло, аж поки в Німеччині до домінуючої інтерпретації 8 травня як національної катастрофи та поразки додалося сприйняття цієї дати як звільнення від влади глибоко злочинного режиму. Переломним моментом стала промова тогочасного федерального президента Ріхарда фон Вайцзекера до 8 травня 1985, в якій він заявив, що з цією датою також і для Німеччини пов'язане звільнення.

Промова була результатом сповненої конфліктами багаторічної дискусії про значення Третього Рейху, його злочинів та Другої світової війни для німецької історії. Виключно обережно, з багатьма застереженнями висловлене Ріхардом фон Вайзекером бачення 8 травня 1945 як звільнення надалі зміцнилось у німецькому суспільстві.

Цей погляд був частиною критичного пропрацювання та переосмислення злочинів націонал-соціалістичного режиму, апофеозом вираження якого став відкритий 10 травня 2005 Меморіал жертвам Голокосту в центрі Берліна.

 
Меморіал жертвам Голокосту в Берліні

Інтерпретація 8 травня як звільнення відповідала панівним поглядам й досвіду Західної Європи, Північної Америки та ширшої міжнародної спільноти. Одночасно ця інтерпретація значною мірою збігалась із тим, як цей день відзначався в СРСР (там це було 9 травня) – як день героїчної, пов'язаної з неймовірною кількістю жертв перемогою радянського народу та Червоної Армії над фашизмом.

Досвід і сприйняття цього дня серед країн і народів Центрально-Східної Європи, в тому числі й України, однак, суттєво відрізнялися. Для них 8/9 травня 1945 були так само повʼязані зі звільненням від німецького панування з його масовими злочинами. Проте в той самий час ця дата також ознаменувала для них початок нової несвободи під радянським пануванням в наступні десятиліття.

Насамперед у Балтійських країнах та на заході України 8/9 травня 1945 не стало завершенням війни та масового насильства, натомість там тривав сильний збройний опір проти відновлення радянської окупації. Він був жорстоко придушений радянською армією та органами безпеки, не в останню чергу за допомогою масових депортацій цивільного населення.

Подібності між німецьким/західним та радянським поглядами вочевидь сприяли тому, що ані в Німеччині, ані в західному суспільстві довгий час не вбачали, що Росія й насправді може розпочати нову велику війну в Європі, а тим паче що внесок в її уможливлення у путінській Росії зробить відзначення 9 травня та вшанування пам'яті про "Велику Вітчизняну війну".

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави - як в самій країні, так і за кордоном.

Про "Велику Вітчизняну" та інші міфи радянської доби

Найактивніше вони використовувалися для легітимізації радянського статусу великої держави в міжнародних відносинах, легітимізації панування над народами СРСР, що прагнули незалежності, та радянської гегемонії в східній Європі.

Путінська Росія перейняла радянську інтерпретацію 9 травня 1945 та радянський міф про "Велику Вітчизняну війну". Росія оголосила про привласнення перемоги СРСР у Другій світовій війні, щоб цим обґрунтувати свої зазіхання на провідні ролі на міжнародній арені, а так само свою претензію на гегемонію над колишніми радянськими територіями. Політика пам'яті щодо радянської перемоги і вшанування "Великої Вітчизняної війни" послугували утвердженню імперських амбіцій Росії по відношенню до сусідів.

У Німеччині та інших західних країнах так само не звертали уваги й на те, що в СРСР та Росії 9 травня йшлося не про пам'ять щодо Другої світової війни 1939-45 років, а про "Велику Вітчизняну війну" 1941-1945 років.

Таким чином за дужками лишались пакт Молотова-Ріббентропа, поділ східної Європи між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом, радянська окупація Балтійських країн та східної Польщі та співвідповідальність СРСР за початок Другої світової війни. Якби в Росії існувала справжня критична дискусія щодо радянських злочинів, в тому числі злочинів 1939-41, навряд би стала можливою сьогоднішня війна.

Пов'язана із 9 травня російська претензія на радянську перемогу у Другій світовій війні та боротьбу й страждання у війні проти націонал-соціалістичної Німеччини, є маніпулятивною ще й тому, що й інші частини Радянського Союзу страждали від війни та окупації не менше, якщо взагалі не більше, ніж Росія.

Зі страждань і жертв Радянського Союзу у війні проти нацистської Німеччини та із німецьких злочинів на окупованих територіях часто цілком справедливо виводять особливі зобов'язання Німеччини перед Росією. Однак такі зобов'язання, безсумнівно, існують і по відношенню до інших держав, які раніше входили до складу СРСР. Не в останню чергу це стосується України.

Україна була одним з епіцентрів бойових дій під час Другої світової війни. На відміну від Росії, вся територія України перебувала під німецькою окупацією і страждала від жорстокого окупаційного режиму та експлуатації. Це призвело до величезних людських втрат і матеріальних збитків у всіх сферах економіки та суспільного життя. Загальні втрати України від війни, включаючи вбитих, померлих, жертв концтаборів, депортованих та евакуйованих, становлять до 14 мільйонів осіб.

Близько 1,5 з 6 мільйонів євреїв, вбитих під час Голокосту, походили з України в її нинішніх кордонах. Більшість примусових робітників, депортованих до Німеччини з радянських територій, походили з України. Боротьба Німеччини з підозрюваним або фактичним опором характеризувалася знищенням багатьох населених пунктів і масовими вбивствами їхніх мешканців.

В результаті війни в Україні було зруйновано понад 700 міст і містечок. Десятки тисяч сіл були спустошені. Київ був зруйнований на 85%, Харків - на 70%, значних руйнувань зазнали Дніпро, Запоріжжя, Полтава та Тернопіль. Було знищено понад 2 мільйони будівель. Понад 10 мільйонів людей залишилися без даху над головою.

Український народ зробив значний внесок у поразку націонал-соціалізму. Переважна більшість українців воювала проти нацистської Німеччини у складі Червоної Армії, до якої було мобілізовано майже 8 мільйонів громадян УРСР. Українці становили близько чверті від загальної чисельності радянських збройних сил.

Українці також долучалися до опору окупантам і боролися проти німецької окупації в українських національних і радянських партизанських з'єднаннях, так само у підрозділах французького, югославського та словацького опору. Українець Олександр Берест був серед героїв, що підняли Прапор Перемоги над Рейхстагом. Майкл Стренк, американець українського походження, був одним із шести сміливців, які підняли американський прапор над Іводзімою. Кузьма Дерев'янко підписав Акт про капітуляцію Японії 2 вересня 1945.

 
Генерал Кузьма Дерев'янко підписує акт про беззастережну капітуляцію Японії, 2 вересня 1945 р.

Починаючи з 2014, а особливо після 2022 російська агресія проти України здійснила вплив на німецьку культуру пам'яті. Насамперед, це позначилося на сприйнятті мільйонів жертв німецької війни на знищення в СРСР.

Якщо у 2014 серед частини німецької громадськості та політиків все ще було поширене хибне уявлення про те, що радянські жертви тотожні російським жертвам і що історична провина та відповідальність існують насамперед перед Росією, то сьогодні поряд із росіянами все більша увага приділяється жертвам німецької війни на знищення із України, Білорусі та інших країн, що в часи ДСВ були частинами СРСР.

Паралельно створюються нові місця пам'яті - як, наприклад, новий документаційний центр у Берліні, який у майбутньому займатиметься документацією історії нацистської окупації Європи та сприятиме вшануванню пам'яті жертв. У Росії ця ініціатива пам'яті сприймається як загроза - там бояться втратити свою прерогативу інтерпретації "Великої Вітчизняної війни".

"Східне розширення німецької пам'яті", що включає більшу обізнаність про забуті місця німецьких масових злочинів у Польщі, Білорусі, Україні, Росії та інших країнах, все ще залишається нагальною потребою. Потрібні подальші емпіричні дослідження щодо єврейських жертв "Голокосту від куль", про вбитих хворих та інвалідів, про переслідування радянських ромів або про долі мешканців повністю знищених поселень.

Багато німецьких злочинців так і не були пізніше, вже у Федеративній Республіці Німеччина, притягнуті до відповідальності за свої жорстокі діяння. Ця пост-історія відсутнього пропрацювання та подолання нацистських злочинів на Сході Європи так само є важливою складовою у пробілах пам'яті про жертв, які, таким чином, зазнали множинної несправедливості.

Зважаючи на різні тенденції у німецькій культурі пам'яті, для Німеччини вкрай важливо обрати правильний курс. Всі ті, хто сьогодні виступають підведення риски під дебатами щодо Другої світової війни та за поворотну зміну в політиці пам'яті в реаліях антисемітизму та расизму, повинні визнати, що вшанування жертв німецьких масових злочинів на Сході є нагальною вимогою нашого часу. Занадто довго цим жертвам було відмовлено у визнанні та в нашій пам'яті.

Міф про 9 травня. Коли закінчилась війна?

Україна розділила досвід війни й німецької окупації з Росією та іншими частинами колишнього СРСР. Через це пов'язаний з 9 травня радянський міф про перемогу у "Великій Вітчизняній війні" так само протягом довгого часу мав значний вплив в Україні.

Починаючи з 1990-х років, центральним конфліктом політики пам'яті в Україні стало співвідношення між пам'яттю про радянську окупацію заходу України в 1939 та національним українським опором проти неї (особливо після 1944) з одного боку – і боротьбою радянської армії проти націонал-соціалістичної Німеччини з іншого боку. Сюди належало й питання про те, якого значення мають набути спогади й досвід ветеранів Української Повстанської Армії (УПА) у порівнянні з ветеранами Червоної Армії.

До 2014 року Росія використовувала міф про "Велику Вітчизняну війну" для посилення свого впливу в Україні, а колишні противники радянських органів безпеки з УПА та їхні прихильники в межах того ж таки радянського контексту таврувались серед іншого "фашистами". У 2014 цей міф був значною мірою дискредитований самою Росією, яка активно використовувала зображення Євромайдану як "фашистського перевороту" та паралелі з німецьким вторгненням до СРСР для розпалювання війни на сході України.

У 2014 році 9 травня, яке до того в Україні існувало під назвою "День пам'яті Перемоги у Великій Вітчизняній війні", було перейменовано. Та доповнено 8 травня. Вшанування пам'яті про Другу світову війну 1939-45 років, включаючи 1939-41 роки, і, відповідно, питання про співвідповідальності СРСР за початок війни вийшло таким чином на передній план.

Загалом, із питанням вшанування пам'яті про 8/9 травня 1945 після 24 лютого 2022 пов'язана питання про те, якою мірою нинішня війна змінює погляд на історію 20-го століття. Як зазначалося вище, панівний погляд на 8 травня 1945 в Німеччині вплинув на те, що початок нової великої війни в Європі став для багатьох настільки несподіваним.

Ключовою причиною стало повсюдне виключення історичного досвіду країн Центральної та Східної Європи, в тому числі України, з домінуючої в Німеччині історичної картини 20-го століття. Тож у майбутньому їхній досвід про те, що кінець війни означав не лише звільнення, але й нову окупацію, має стати частиною історичної пам'яті.

СРСР і Росія використовували символічне значення 8/9 травня 1945 року для легітимізації своїх імперських і панівних амбіцій. Нині Росія використала його, готуючись до нової війни. Пам'ять про Другу світову війну та німецьку окупацію зобов'язує нас рішуче протистояти цій новій злочинній війні.

Ми закликаємо Федеральний уряд ще з більшою силою, ніж раніше, підтримати Україну в її боротьбі проти російської агресії, та забезпечити їй можливість відновити свою територіальну цілісність.

 

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.