На Львівщині виявили бідон із неушкодженим архівом підпілля ОУН. ФОТО

4 серпня в Янівському лісі під Львовом знайшли бідон із документами підпілля ОУН і УПА.

Знахідку виявив чоловік за допомогою металошукача й передав до Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" для Архіву Центру досліджень визвольного руху, інформує Радіо "Свобода".

У бідоні містилися документи українського визвольного руху датовані 1948—1951 роками. Серед них чимало друкованих видань підпілля та журнал для дітей "Малі друзі", який видавало підпілля в 1940-х роках.

 

Папери збереглися в дуже доброму стані завдяки піщаному ґрунту, в якому понад півстоліття пролежав бідон. Їхній зміст охоплює як Львівську, так й Івано-Франківську, Рівненську та частину Чернівецької області.

За припущенням генерального директора Національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого, документи з різних регіонів могли бути спеціально привезені до підпілля на Львівщині, імовірно для Служби безпеки ОУН.

Наприклад, серед вмісту бідона можна знайти поіменний список членів родин, депортованих у Сибір протягом 1940—1948 років з Остроженцького (нині — Млинівського) району Рівненської області.

 

В іншому списку перелічені заарештовані бійці УПА та ті, хто добровільно здався радянській владі.

У докладному звіті з Косівського району Івано-Франківської області на 117 сторінках зазначено списки кадрів ОУН, протоколи мародерств Міністерства державної безпеки СРСР, організування колгоспів, винищувальних батальйонів.

"Таких звітів тут чимало. Поки що не можемо збагнути, чому матеріали у цьому одному бідоні з різних областей, немає Тернопільської. Цей віднайдений бідон є одним із найцікавіших. Мабуть, ці матеріали були привезені для найвищого керівництва підпілля", — каже історик Руслан Забілий.

 

Кілька чисел підпільного журналу "Малі друзі" за 1948 рік віднайдені вперше. Видання було розраховане на дитячу аудиторію: вірші, оповідання, загадки та ігри на історичні теми. Наприклад:

"Перший склад – число це буде,
Другий — в устах мають люди.
Ціле слово… Хто вгадає?
Герб наш назву таку має".

 

Як вести контрпропаганду більшовицькому впливові на дітей у садочках, школах та дитячих комуністичних організаціях, навчала книжечка "Вказівки батькам у вихованні дітей".

"Питання ще тоді, у 1950 році, піднімались, які досі для нас є актуальні, а тим паче сьогодні через призму війни з Росією, коли російська пропаганда дуже велика і має вплив на людей. Тобто, підпільники вчили українців, як бути українцями. Самі так не робіть, як би ви не хотіли, щоб робили ваші діти, у родині і гурті будьте одностайними у засудженні злих вчинків — так радили батькам. Якби таке знайшли у хаті, то це була підстава для переслідування органами НКВС, бо свідчило про зв’язки з підпіллям", — наголосив Руслан Забілий.

Серед віднайдених матеріалів є чимало праць тодішніх сучасників про Україну та її історію — "Наше становище до російського народу", "Концепція самостійної України", передрук журналу "Революціонер-пропагандист" (1949 рік), на якому написані коментарі когось із референтів пропаганди, сатиричний журнал "Хрін", але регіонального колориту, про що свідчить обкладинка.

 

Багатим джерелом фактологічної інформації про боротьбу націоналістичного підпілля в регіонах є звітні документи.

"Багато звітної документації з усіх територій Західної України, за винятком лише Тернопільської області. Є центральне видання проводу українських націоналістів "Осередок пропаганди і інформації", журнал підпільний. "Революціонер-пропагандист", підпільний журнал, дуже цінний тим, що тут є написані коментарі. Тут бачимо вказівку, щоб кожну зі статей видавати окремо, а це і статті, і вірші. Є інструкція для слідчих Служби безпеки УПА, як організовувати внутрішню документацію, які матеріали збирати, як їх опрацьовувати, заповнювати протоколи", — розповів Забілий.

Усі передані документи фахівці Національного музею "Тюрма на Лонцького" і Центру досліджень визвольного руху реставрують, оцифрують та викладуть в загальний доступ в Інтернеті.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.