Спецпроект

Убивства українців на Холмщині не мали зв'язку з антипольськими акціями на Волині — польські історики

Убивства відомих українських діячів на Холмщині у 1942 році, за архівними даними польських істориків, не вплинули на ескалацію антипольських операцій УПА на Волині в 1943 році.

Про це заявив голова Відділу історичних досліджень Інституту національної пам’яті Польщі доктор Мірослав Шумило під час засідання українських і польських істориків у Черкасах, передає Prostir.pl.

Темою V засідання Польсько-українського форуму істориків була, серед іншого, тема подій на Холмщині у 1942—1944 років. у контексті Волинської трагедії. Йдеться про репресії, до яких на Холмщині, а також на сході Люблінщини, вдалися поляки щодо українців ще до кульмінації трагічних подій влітку 1943 року.

"Українські історики стверджують, що вбивства, скоєні польським підпіллям проти українців на Холмщині у 1942 році стали причиною антипольської операції УПА на Волині 1943 року. На їхню думку, число українських жертв на Холмщині склало кількасот осіб. Це призвело до того, що українські втікачі з того терену принесли на Волинь звістку про нібито польські злочини. Однак у польських доповідях ми засвідчили, що це не підтверджено фактами", — сказав доктор Мірослав Шумило.

Фото: Український інститут національної пам'яті

Шумило поінформував, що в 1942 році на тих теренах було вбито 388 українців, з яких 319 загинули від рук німців.

"Тільки у випадку двох українських жертв доведено, що вони загинули від рук польського підпілля. Ще двоє — це, ймовірно, жертви комуністичного партизанського руху. У випадку 65 жертв вбивці невідомі. Багато з цих осіб загинули під час операцій польського підпілля, але решта стали жертвами підрозділів радянського партизанського руху або звичайних грабіжницьких банд", – заявив Шумило.

Також, за його словами, інформація про масову втечу українців з Люблінщини на Волинь не підтверджена архівними джерелами. "У зв’язку з цим можемо стверджувати, що події на Холмщині у 1942 році не вплинули на розв’язування антипольської операції УПА на Волині у 1943 році. Перші випадки масових вбивств українців польським підпіллям зафіксовано у травні 1943 року. В цілому, на терені дистрикту Люблін щонайменше 85 осіб загинули тоді від рук партизанів АК. Вони вбивали, в основному, українських війтів, солтисів, поліцію та інших осіб, звинувачених у колабораціонізмі з окупантом", — додав голова Відділу історичних досліджень Інститут національної пам’яті Польщі.

Чи опрацьовували польські історики українські джерела, не повідомляється.

Польський історик зазначив, що ескалація антиукраїнських дій з польської сторони почалася тільки восени 1943 року, коли, як сказав він, "на схід Люблінщини прибуло щонайменше 20 тисяч польських утікачів з-за Бугу, і які розповіли жахливі історії про звірства волинських українців". "Водночас українські націоналісти почали також антипольську операцію на Холмщині", — додав він. 

Польський науковець стверджує, що формування польського підпілля розпочали погроми українців лише у відповідь на насилля з українського боку. "Треба визнати, що згодом підрозділи АК та Батальйони хлопські під час своїх акцій помсти теж вели жорстокі бої на знищення. Це мало призвести до очікуваного стримуючого результату", — наголосив Шумило.

У цьому контексті він нагадав, що в березні 1944 року польські підрозділи вчинили злочин проти цивільного населення у Сагрині та інших українських селах у Грубешівському повіті. "Це була найбільша антиукраїнська операція польського підпілля. Тоді загинула понад тисяча українців. Число жертв польсько-українського конфлікту на Холмщині до 1944 року склало понад 2 тисячі жертв з українського боку та до 2 тисяч з польського боку", — сказав історик.

Директор Відділу історичних досліджень ІНП Польщі звернув також увагу, що під час форуму в Черкасах польські історики висловили стурбованість у зв’язку зі змістом написів на таблицях, встановлених у відкритому 15 березня на Верецькому перевалі меморіалі, що увіковічує пам’ять про стрільців "Карпатської Січі".

"Інформація про вбивство взятих у полон 600 українських стрільців польськими солдатами Корпусу охорони кордону не підтверджена ані архівними документами, ані науковими публікаціями. У зв’язку з цим українські історики погодилися прояснити та обговорити обставини подій на Підкарпатській Русі у березні 1939 року під час однієї із зустрічей нашого Форуму восени 2018 року", — поінформував Шумило.

Нагадаємо, розстріли карпатських січовиків польськими прикордонниками підтверджуються історичними дослідженнями та знайденими рештками та артефактами в ході пошукових робіт. 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.