На стіні колишньої польської в'язниці у Львові відкрили дошку страченим бойовикам ОУН. ФОТО

У Львові на будівлі в’язниці "Бригідки" 23 грудня відкрили меморіальну таблицю на честь бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Цього дня 85 років тому о 6:30 на тюремному подвір’ї було їх стратили за вироком польського суду.

Про це повідомляє Радіо "Свобода".

Згідно з актом обвинувачення, 21-річний Василь Білас і 24-річний Дмитро Данилишин пограбували пошту в м. Городку, а Дмитро Данилишин нібито поранив співробітника силових структур.

 Ліворуч – Дмитро Данилишин, праворуч – Василь Білас

 "Прокурор відмовився залучати до процесу 19 свідків. "Наглий суд", як його називали у польській юриспруденції, це фактично був військово-польовий трибунал, який без загальних доказів, свідчень, лави присяжних мав видати смертний вирок. Це був суд без слідства.

Наперед вже знали, що чекає на Біласа і Данилишина. Це було свідоме покарання, щоб застрашити інших членів ОУН, щоб не продовжували революційну діяльність. Це не суд був, а виконання вироку.

Судовий процес викликав велике зацікавлення і з боку української, і польської громадськості, і тодішньої преси. Були масові акції у Західній Україні, Варшаві, Празі. У день страти оуніців дзвонили церковні дзвони по всіх містах і селах Галичини", – розповів під час відкриття меморіальної дошки історик Микола Посівнич.

 

Полотно з неї зняли родичі вбитих оунівців.

 "Мені батько розповідав про Дмитра Данилишина і Василя Біласа, що їх поляки стратили у Львові. Це був мого батька двоюрідний брат. Вони боролись проти тієї несправедливості і утисків польської влади до українців", – розповів один із них, Роман Данилишин.

Встановлення таблиці погодила робоча група, створена чиновниками Львівської міськради, але з тексту, який запропонували громадські активісти написати на дошці, вилучила слова "страчені польською окупаційною владою і це підтримав виконком міськради".

Фото: FB Микола Посівнич 

Того ж дня з нагоди 85-х роковин страти оунівців Дмитра Данилишина і Василя Біласа відбувся також молебен на Янівському цвинтарі.

 Фото: FB Микола Посівнич

ДОВІДКА:

Бойовики ОУН Дмитро Данилишин і його племінник Василь Білас за завданням Організації здійснили акт експропріації на польську пошту в м. Городку, нині Львівської області 30 листопада 1932 року. Раніше, 29 серпня 1931 року, за наказом Романа Шухевича вони вбили польського політика Тадеуша Голувка.

Після невдалого нападу на пошту Білас і Данилишин втікали від переслідування поліції, поки в с. Верин їх не оточили селяни, що прийняли націоналістів за кримінальних злодіїв. Один із бойовиків заявив натовпу: "Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!". Однак на той час уже надійшла поліція, й тікати було нікуди.

Судовий процес над оунівцями тривав 17-22 грудня 1932 року. Обох засудили на смертну кару, іншого учаснику нападу – Мар'янові Жураківському – дали 15 років тюрми. "Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну", – сказав Данилишин в останньому слові. 23 грудня Біласа й Данилишина стратили через повішення.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.