На стіні колишньої польської в'язниці у Львові відкрили дошку страченим бойовикам ОУН. ФОТО

У Львові на будівлі в’язниці "Бригідки" 23 грудня відкрили меморіальну таблицю на честь бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Цього дня 85 років тому о 6:30 на тюремному подвір’ї було їх стратили за вироком польського суду.

Про це повідомляє Радіо "Свобода".

Згідно з актом обвинувачення, 21-річний Василь Білас і 24-річний Дмитро Данилишин пограбували пошту в м. Городку, а Дмитро Данилишин нібито поранив співробітника силових структур.

 Ліворуч – Дмитро Данилишин, праворуч – Василь Білас

 "Прокурор відмовився залучати до процесу 19 свідків. "Наглий суд", як його називали у польській юриспруденції, це фактично був військово-польовий трибунал, який без загальних доказів, свідчень, лави присяжних мав видати смертний вирок. Це був суд без слідства.

Наперед вже знали, що чекає на Біласа і Данилишина. Це було свідоме покарання, щоб застрашити інших членів ОУН, щоб не продовжували революційну діяльність. Це не суд був, а виконання вироку.

Судовий процес викликав велике зацікавлення і з боку української, і польської громадськості, і тодішньої преси. Були масові акції у Західній Україні, Варшаві, Празі. У день страти оуніців дзвонили церковні дзвони по всіх містах і селах Галичини", – розповів під час відкриття меморіальної дошки історик Микола Посівнич.

 

Полотно з неї зняли родичі вбитих оунівців.

 "Мені батько розповідав про Дмитра Данилишина і Василя Біласа, що їх поляки стратили у Львові. Це був мого батька двоюрідний брат. Вони боролись проти тієї несправедливості і утисків польської влади до українців", – розповів один із них, Роман Данилишин.

Встановлення таблиці погодила робоча група, створена чиновниками Львівської міськради, але з тексту, який запропонували громадські активісти написати на дошці, вилучила слова "страчені польською окупаційною владою і це підтримав виконком міськради".

Фото: FB Микола Посівнич 

Того ж дня з нагоди 85-х роковин страти оунівців Дмитра Данилишина і Василя Біласа відбувся також молебен на Янівському цвинтарі.

 Фото: FB Микола Посівнич

ДОВІДКА:

Бойовики ОУН Дмитро Данилишин і його племінник Василь Білас за завданням Організації здійснили акт експропріації на польську пошту в м. Городку, нині Львівської області 30 листопада 1932 року. Раніше, 29 серпня 1931 року, за наказом Романа Шухевича вони вбили польського політика Тадеуша Голувка.

Після невдалого нападу на пошту Білас і Данилишин втікали від переслідування поліції, поки в с. Верин їх не оточили селяни, що прийняли націоналістів за кримінальних злодіїв. Один із бойовиків заявив натовпу: "Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!". Однак на той час уже надійшла поліція, й тікати було нікуди.

Судовий процес над оунівцями тривав 17-22 грудня 1932 року. Обох засудили на смертну кару, іншого учаснику нападу – Мар'янові Жураківському – дали 15 років тюрми. "Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну", – сказав Данилишин в останньому слові. 23 грудня Біласа й Данилишина стратили через повішення.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.