АНОНС: Грушевський на мамонті. Лекція про карикатури часів Української революції 1917–1921

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського запрошує усіх охочих на лекцію «Остороги “Ґедзя”». Карикатура, як джерело до вивчення доби Української революції 1917–1921 років.

За чим пізнаються історичні події? Науковці Історико-меморіального музею Михайла Грушевського вперше спробували підійти до осмислення ключових подій і знакових постатей Української революції через такі унікальні джерела як шаржі й карикатури.

 

Напередодні Нового 2018 року в рамках проекту "Історичні вправи в Домі Грушевських" в Музеї був започаткований цикл лекцій "Нові джерела до історії Української революції 1917–1921 рр.: текст, контекст і підтекст". Автор – завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Світлана Панькова.

Перша лекція "Як українська громада Києва зустрічала Новий 1918 рік" викликала зацікавлення гостей музею, ЗМІ й соцмереж.

Музей знову запрошує усіх охочих до розмови про знакові події Української революції – чергову лекцію під назвою "Остороги "Ґедзя"".

На цій лекції Ви дізнаєтесь:

Хто і як виконував роль публічної опозиції 100 років тому?

Чому лідера новітнього українського парламенту Михайла Грушевського тогочасні художники всадили на мамонта і чому він пустився в гопака перед Керенським?

Як зазвучало знамените полотно Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану" в контексті подій 1917 року і якою була відповідь українців Тимчасовому уряду?

Яку роль відіграв шовіністичний "Киевлянин" у поширенні ідей самостійної України?

Як виглядала "буржуазна" Центральна Рада і більшовицька "свобода"?

ЧАС: Субота, 20 січня, 15.00

Місце: Історико-меморіальний музею Михайла Грушевського (м. Київ, вулиця Паньківська, 9)

Контакт: 288-28-82; 288-28-07

Вхід за ціною квитка до музею: 25 грн. – повний, 10 грн. – пільговий.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.